"Мис Тарханкут - найчистіша вода і дикі скелі"

Кожен з нас колись подорожував по Криму. Мені вдалося це зробити багато разів. Був і матрасно-пляжний відпочинок, і чудові семиденні туристичні походи, але найбільше мені хотілося покататися по Криму на велосипеді.

І моя мрія збулася восени 2013 року. Дізнавшись, що організатори сайту "Веловуйки" пропонують велотур на Мис Тарханкут, я з радістю погоджуюся на дану поїздку.

На крайньому заході Кримського півострова знаходиться неймовірно мальовниче і романтичне місце — півострів Тарханкут. Напевно, одне з небагатьох місць на морському узбережжі Криму, котрого не торкнулася цивілізація. Ця частина півострова найменш розвідана туристами та любителями пасивного відпочинку, тут слабо розвинена курортна і туристична інфраструктура. Саме це дозволило природі цього краю зберегти свою первозданну красу і чистоту.
 
З давніх часів мис був улюбленим місцем рибалок. Біля берегів мису Тарханкут чудовий осінній і весняний хід кефалі та скумбрії.

Цікаві факти: Один з дослідників Тарханкуту П. Д. Підгородецька, у своїй книзі "Північно-Західний Крим" дає опис вилову риби за допомогою оригінальної рибальської сіті з підйомним механізмом, що отримала назву каравії, яку використовували для вилову риби в XVIII — XIX століттях. 

Каравії встановлювали біля берега під час осіннього і весняного ходу кефалі й скумбрії. Головною частиною була величезна прямокутна мережа кезне (котел), яка утримувалася на канатах, укріплених на вбитих у морське дно пальових вишках і розстелилася по неглибокому дну моря. Три краї рибальської сіті піднімались, щоби риба, яка потрапила до неї, затрималась, а четверта лежала на дні.

Два рибалки, які ведуть постійне спостереження за морем зі спеціальних майданчиків, попереджали про наближення косяків риби. Після того, як риба входила в рибальську сіть, швидко піднімався її четвертий бік. Відразу ж до рибальської сіті підходили ялики, і рибалки великими черпаками вибирали рибу.
 

Після першого дня нашої подорожі перший відпочинок під зоряним небом.
 

Прокинувшись ми вирушили оглядати заповідну зону урочища Джангуль.

Урочище Джангуль — це мальовничі скельні нагромадження, що розтягнулися на 5 км вздовж північно-західного узбережжя мису Тарханкут. Рельєф берега зі скупченнями характерних шаруватих скельних хаосів сформований зсувами, велика кількість химерних вапнякових фігур створена вивітрюванням і абразією.
 

Від узбережжя відколюються, сповзають величезні "кам'яні стіни".
 

Після відвідин урочища Джангуль, ми поїхали вздовж узбережжя. Попереду нас чекав гірський ланцюг величезних скель і химерних обривистих берегів названих Атлеш. Його поділяють на дві частини: Великий (знаходиться за 6 км на південний схід від Оленівки) і Малий (за кілометр від Великого).

Цікаві факти: Назва Атлеш походить від перського слова атеш (вогонь). Назва, очевидно, пов'язана з тим, що з давніх часів на узбережжі стрімких скельних ділянок розкладали багаття, які в негоду і в нічний час вказували кораблям шлях до берега. Скелі Тарханкуту дуже небезпечні для мореплавців, а прибережні води цілком можуть змагатися з акваторією Севастополя та Керчі за кількістю затонулих суден. У той же час з античних часів невеликі бухти Атлеша служили надійним укриттям для піратів і контрабандистів.

На узбережжі були зняті такі фільми, як "Людина амфібія", "Пірати 20 століття", "Марина", "Герой нашого часу" та інші.
 

На Малому Атлеші привертає увагу велетенський 98-метровий тунель, пробитий хвилями в товщі мису. Висота тунелю від рівня води до вершини зведення 8,51м, товщина зведення - біля 10,7м. Це дивовижний природний тунель, подорож яким захоплює дух.

Герой фільму "Пірати XX століття" проходить по цьому тунелю на піратський острів.
 

Далі ми їхали уздовж узбережжя і милувалися красою місцевого пейзажу.
 

Завершувалася наша подорож на найзахіднішій частині Криму біля 200-річного маяка, який чудово зберігся й досі функціонує.

Імовірно, маяк на цьому небезпечному, з точки зору судноплавства, місці існував ще в античні часи. Нинішня вежа заввишки 42 м була побудована з білого інкерманського вапняку у 1816 р. Завдяки відмінній якості будівництва, споруда потребувала лише косметичного ремонту. У 1851 р. маяк мав у розпорядженні 13 ламп з рефлекторами, у 1862 р. освітлення було поліпшене й поширювалося на 12,4 милі. Під час туману подавався звук пневматичної сирени або сигналізували ударами в дзвін. Усі будівлі збереглися.
 

Ось така захоплююча подорож вийшла.

Бажаю Усім успіхів, радості, сонячного настрою та яскравих подорожей.