Краудфандинг - майбутнє українського музичного простору?

Автори: Олександр Іващенко, Олег Шпинта

Характеризуючи стан розвитку вітчизняного музичного простору, варто відзначити, що він нині надзвичайно погіршується. Здавалось, що політика спрямована на розширення питомої ваги українського продукту в ротаціях вітчизняних радіостанцій та ефірах телеканалів, мала змінити ситуацію. Одначе не практиці квоти для українського музичного продукту заводять вітчизняний музичний простір у глухий кут. Спроба такого-собі протекціонізму в музичній сфері показала свою нежиттєздатність і ще більше виділила проблеми.

Засилля російськомовного музичного продукту змінилось засиллям українського мейнстріму: Океан Ельзи, Скрябін тощо. Спробуйте якось увімкнути будь-яку радіостанцію і ви, очевидячки, наштовхнетесь на проблему, що основний ефірний час заповнений вітчизняними мейнстрімними виконавцями та формаціями, в той час, коли музиканти другого та третього ешелонів змушені платити за ротацію свого продукту на радіо.

Культура музичного бізнесу наразі зазнає активних змін. Для радіостанцій конче необхідно зберігати обличчя та формат, що змушує їх платити певну суму популярним музикантам за ротації, позаяк, дохід від реклами досягає фантастичних масштабів. Це дозволяє не мати справу з виконавцями другого та третього ешелонів, записи яких однозначно поступаються в якості, оскільки пишуться на студіях, діяльність яких не піддається критиці. Одначе радіостанції є засобом популяризації творчості й молодим музикантам доводиться платити шалені гроші для того, щоб отримати жадану ротацію в надії віднайти свою аудиторію. І знову ж стійкі норми "формат-неформат" часто не дають молодим музикантам, особливо альтернативного напрямку, доносити через радіоефіри свої твори до цільової аудиторії.

Радіостанції категорично не хочуть платити за неякісний продукт, що цілком закономірно та аргументовано. Не варто недооцінювати роль радіомовлення у популяризації музичного продукту. Без ротацій на радіо шанси на те, що композиція полюбиться аудиторії вкрай малі. На відміну від радіо, телебачення виконує роль знайомства аудиторії з іміджем та естетикою гурту, одначе сама композиція відходить на другий план.

Телебачення має інші тенденції, та все знову ж таки впирається в гроші. Чим меншої якості продукт – тим більше доведеться заплатити. Тобто молоді колективи та виконавці зазвичай в програші. Таким чином, музичні телеканали намагаються заохотити формації творити більш якісний продукт, з яким, одначе, ймовірно, вони вийдуть на нулях, зважаючи на відсутність потреби платити за ротації. Це досить слизька доріжка, яка не гарантує успіху. Аудиторія досить швидко забуває про виконавця, якщо він регулярно не нагадує про себе. І тепер уявіть собі, як доводиться музикантам, що тільки-но дебютували на вітчизняній сцені.

Якщо музиканти хочуть донести свою творчість до широких мас, замало поєднання радіо й телебачення, необхідно наблизити максимально музичний продукт до слухача. Мова йде про концертні майданчики. Їхня кількість зменшується в геометричній прогресії, а особливо, якщо мова йде про майданчики, котрі можуть використовуватись формаціями другого та третього ешелону.

Організація концертів та гастролів регулюється на законодавчому рівні постановами №35 "Про затвердження Порядку організації та проведення гастрольних заходів" та №36 "Про затвердження порядку розподілу коштів спеціального фонду до державного та місцевого бюджетів на підтримку вітчизняних гастролерів". Відповідно три проценти від продажу квитків на будь-який концертно-гастрольний захід відраховуються до фонду підтримки вітчизняних гастролерів. Непогано,скажете ви, одначе прослідкувати далі, куди ці гроші йдуть, дещо проблематично. Та залишимо зараз сумління службовців Мінкультури і подивимось як посадовці цього міністерства, користуючись цією відверто абсурдною постановою, НЕ підтримують молодих українських виконавців.

При цьому, 70% коштів згаданого фонду перераховуються на покриття витрат на загальнодержавні гастрольні заходи, а 30 %, що лишились, відповідно передаються у відання обласних бюджетів. Яким чином визначається перелік заходів, які повністю або частково покриваються з грошей спеціального фонду підтримки вітчизняних гастролерів, залишається загадкою. Це стосується як загальнодержавного, так і обласного рівня. Тобто сидять якісь службовці, які мають опосередкований зв’язок і вирішують, кому дати гроші на гастролі, а кому не дати. Чи не абсурдно?

Дана процедура є закритою і, чесно кажучи, ніколи не бачив оголошень від Мінкультури про конкурс на отримання повного або часткового покриття витрат, до прикладу, на концертний тур. Відповідно до постанови №36, комісія збирається двічі на рік і в процесі закритої процедури вирішує куди направити гроші фонду. Кристалічна прозорість, чи не так? Навряд чи молоді виконавці чи то гурти зможуть перехопити хоча б крихту від цих грошей. Все замкнуто на тому, що молоді гурти навряд чи зможуть принести скільки коштів за гастролі, як популярні гурти, з прибутку яких, знову ж, береться 3%. Непоганий колообіг, чого не можна було б досягти, якби концерт давав якийсь молодий гурт.

Повертаючись до концертних майданчиків та вказаних постанов, неважко зрозуміти, що основна частина зібраних коштів, що мають іти на підтримку вітчизняних гастролерів, несамовито просаджується на дні міст і т.п. Відвідування цих заходів вільне, отож навіть цілком імениті музиканти страждають від таких маніпуляцій. Позаяк, левова частка доходів вітчизняних музикантів йде саме з концертів, в той час як продажі альбомів та окремих синглів на матеріальних носіях активно ігноруються, а цифрова дистрибуція поки не сприймається українцями як щось звичне. Та й чому? – Бо процвітає піратство. Для чого купувати диск або платити за завантаження треків у цифровому форматі, якщо можна на десятках сайтів знайти їх безкоштовно.

Дещо краща ситуація складається з фестивальним рухом. Сьогодні кількість фестивалів, що охоплюють не лише популярну частину вітчизняних музикантів, а й формації, що тільки-но дебютували на українській сцені, надзвичайно зросла. Однак ці фестивалі будуються винятково на ентузіазмі волонтерів і часто є локальними, в той час, коли загальнодержавні фестивалі дуже формалізовані та загалом закриті для музикантів альтернативного напрямку, або музикантів, що не мають змоги зарекомендувати себе на українській сцені. А чому не можуть зарекомендувати? Все дуже просто: політика держави не спрямована на підтримку вітчизняної культури.

Тож, тепер спробуємо підсумувати згадані проблеми. По-перше, квоти на український музичний продукт на радіо і телебаченні – це звичайне окозамилювання: радіостанції не зацікавлені у підтримці музичних творів молодих виконавців і взагалі не виявляють якусь креативність у підборі контенту для ефірів; та й для чого платити спеціалістам, що знаються на українській музиці, якщо можна заповнити ефіри Вакарчуком і масою мейнстрімного продукту. Молоді гурти позбавлені можливостей популяризувати свою творчість через радіо чи телебачення, ба навіть змушені платити за це в рази більше, ніж вже знані музиканти.

Спеціальний фонд підтримки вітчизняних гастролерів не рятує ситуацію, оскільки його тіньова структура врешті призводить до того, що фінансуються гастролі лише іменитих виконавців. І це стосується не лише даного фонду. До прикладу, місцеві адміністрації з радістю викидають шалені гроші, щоб запросити на дні міст закордонних виконавців, що потребує більших гонорарів, коли можна було б з легкістю запросити українських музикантів (не обов’язково Вакарчука) і таким чином підтримати вітчизняну музику. Мінкультури в поті чола працює, але, певно, у зворотному напрямку.

Голова спонука даної статті полягала аж ніяк не в тому, щоби показати, як неефективне законодавство руйнує музичну галузь або ж насваритись на керівництво радіо- і телеканалів. Якраз останні йдуть в ногу з часом, віддаючи перевагу якісному продукту, який представити в Україні можуть небагато виконавців. Так, на перший погляд, здається, що у всьому винні політики і вищезгадані керівники, проте це далеко не так. В країнах пострадянського простору і нині спостерігається кумедна інтенція: у всьому звинувачувати владу. Почасти так і є, однак треба розуміти, що значна роль у всіх процесах належить і "народу", оскільки в нас не тоталітарна система, коли тобі диктують, що слухати.

Зважаючи на події в країні останніх років, слухати українське стає модно, та, як не прикро, все обмежується Океаном Ельзи, Скрябіном (який, дійсно, отримав популярність після смерті Кузьми) та іншим мейнстрімом. Відповідно музиканти другого і третіх ешелонів наполегливо намагаються вскочити на "попсовий" потяг, щоб задовольнитись тими крихтами, які перепадуть зі столу під назвою "український шоу-біз". Цьому сприяють численні талант-шоу, які, власне, і змушують молодих музикантів вдаватись до такого-собі конформізму, починаючи творити більш масовий продукт.

А тоді ще мені говорять, що в нас є самодостатні музиканти. Вибачте, проте самодостатні музиканти животіють, оскільки не мають змоги жити на гроші, що їм приносить музика, грають вдома або в гаражі, записуються у відстійних студіях, які важко назвати студіями, і в той же час тяжко працюють на зовсім не творчій роботі. От вам портрет справді самодостатнього виконавця, який не хоче йти на договір з сумлінням та грає ту музика, яка йому подобається. Погодьтесь, перспективи не дуже хороші, тож багато альтернативних гуртів або йдуть у творчі відпустки, або ж припиняють діяльність.

Зрозуміло, що винні в цьому далеко не посадовці Мінкультури та влада загалом і не керівництво радіо- і телеканалів. Винні в цьому і пересічні українці, які досі живуть в "кам’яному віці" і звикли не переплачувати. "Купити альбом? – Та для чого, якщо можна послухати у ВК або завантажити на якихось піратських сайтах!". Тому власне єдиний вихід для музикантів – відбивати гроші на концертах. До слова, продажі релізів на матеріальних носіях чи в цифровому варіанті в Україні становлять менше третини доходів музикантів.

Тепер задумаємось, якщо продажі альбомів не дають достатньої винагороди музикантам, то треба давати концерти, які без належного піару, знову ж, будуть провальними; тому треба йти на радіо і телебачення, віддавати фантастичні гроші за музичний продукт, що в нього вже були вкладені і матеріальні, і фізичні ресурси. Чи можливо молодому музикантові вийти у виграші з цього? Певен, що ні, якщо, звісно, десь в кишені не завалялось зайвих кількадесят тисяч. І це в кращому випадку...

В рамках своїх зацікавлень я часто думав про те, як можна змінити цю ситуацію. Однак ці роздуми заходили неодмінно в глухий кут. Здається, що всі умови для розвитку українського музичного простору нині є, однак все одно щось не вдається. Ситуація все ж не така жалюгідна, як в Росії чи деяких інших країнах пострадянського простору. Зараз дистанціюємось від загальнодержавної політики та політики окремих радіостанцій і телеканалів. Основна проблема у відсутності культури сприяння розвитку національного музичного продукту.

Що ж може змінити таку ситуацію найближчим часом: оскільки вкласти в голову українців ідею того, що треба всіляко підтримувати вітчизняних музикантів одним махом, навряд чи вдасться? На нашу думку, тут досить вдало може допомогти ідея, що була вже давно випробувана в світі, однак в Україні лише набуває свого розвитку. Мова йде про краудфандинг, а саме спеціалізований музичний краудфандинг.

Варто сказати, що ідея музичного краудфандингу не є новою, тож українцям вже не треба "винаходити велосипед". У світі й такій ненависній українцям Росії формації вже давно перестали покладатись на подачки з боку держави у розвитку музичного мистецтва, активно апробуючи ідею краудфандингу в різноманітних її варіаціях.

Які перспективи використання ідеї музичного краудфандингу в Україні? Важко говорити про це, оскільки ця культура сама ще не увійшла міцно до побуту українців. Все ж варто сказати, що існує кілька потужних краудфандингових платформ (зокрема, Спільнокошт), успіх яких дає приклад добре побудованої краудфандингової платформи. Та якщо говорити про музичний краудфандинг, то така ідея поки не знайшла завершеного закінчення.

Цікавою виявилась ідея музичного проекту Troider, яка, як не прикро, залишилась хорошою ідеєю з надзвичайно жалюгідною реалізацією. Здавалось, блага ціль донести творчість молодих формацій в маси і навіть зібрати гроші для того, щоб дебютанти могли отримати жадані ротації на радіо. Однак форма проекту не піддається критиці. Саме тут форма має значення: сайт проекту має заохочувати користувачів для пожертвувань. Та цього не відбувається, оскільки ресурс не вирізняється оригінальною ідеєю та дизайном, в якому надзвичайно важко орієнтуватись. Та й сам проект далекий від краудфандингу.

І проблема не лише у формі. Це радше справа недбалості творців. Основним аспектом, на нашу думку, залишається відсутність зацікавлення українців у фінансуванні проектів. І тут набуває актуальності ідея музичного краудфандингу, що передбачає не лише громадське фінансування проектів, а й певні подарунки, яким, у випадку музичного краудфандингу, можна надзвичайно зацікавити потенційних інвесторів -пересічних українців. Так, відповідно до результатів соціологічного опитування, проведеного порталом UA ROCK, респондентами якого стали 183 жителя Києва, 61,2% опитаних заявили, що готові інвестувати в українську музику за умови того, що це буде відбуватись у формі класичного краудфандингу. В той час, як лише 18 респондентів виявили бажання інвестувати в українську музику без винагороди.

Отож, очевидно, що при правильній організації музичний краудфандинговий проект зможе досягти успіху.

Схема краудфандингу може отримати якнайширше застосування у розвитку вітчизняної музики. Користуючись краудфандингом, музиканти можуть зібрати гроші на запис релізу, зйомки кліпу тощо. До того ж, це вплине на якість записів. Ті ж радіостанцій більш охоче будуть брати їх до ротацій і не збиватимуть на цьому грошей. Аналогічно щодо концертних заходів, організацію яких не треба ні на кого вішати.

Українці, якщо ви такі єдині, як любите кричати, я думаю, вам не буде важко зібрати буквально по гривень 20-50 на запис альбому улюбленого виконавця або ж йому на концертний тур. Скажете, дуже ідеалістично! Та ні, не думаю, збирають же гроші краудфандингові проекти магазинів, що продають "унікальні ватні тампони для прочищення вух".

На завершення хотілось би сказати: друзі, якщо ви хочете слухати справді якісну українську музику, не треба чекати, коли її вам принесуть на блюдечку. Цього ніколи не буде, допоки ми не зрозуміємо, що підтримка вітчизняної музики винятково в наших руках.

Приносимо щиру подяку колективу порталу UA ROCK за участь у проведенні соціологічного опитування "Краудфандинг – майбутнє українського музичного простору?"