«ГОРИЗОНТАЛІ» Й «ВЕРТИКАЛІ»

Важливим, якщо не головним складником суспільної ментальності є та мережа неформальних соціальних зв’язків, які пронизують усі клітини суспільного організму. Докладна класифікація таких зв’язків є окремою складною темою, однак певний аспект її ми не можемо оминути увагою.

Можливо дехто з читачів старшого віку пам’ятає перші згромадження т. зв. «неформалів» доби горбачовської «перебудови». Зазвичай у тих згромадженнях, які часто не мали своїх приміщень і майже ніколи – офіційних реквізитів панував дух «круглого столу». Як друга й брата приймали там кожного, хто приходив, аби долучити свої зусилля в ім’я спільної мети, й кожний, працюючи для цієї мети більше чи успішніше за інших міг упевнено претендувати на лідерство в таких згромадженнях – останнє, втім, означало лише «більше обов’язків», а не більше прав, привілеїв, дивідентів… Багато чого бракувало таким об’єднанням, проте реальну велику справу вони все ж робили: пробуджували приспану громадянську та національну свідомість, нав’язували владі діалог та дискусію, закладали підвалини демократичного суспільства.

Проте вже в 90-х рр. природа більшості громадських організацій кардинально змінилася, й то незалежно від масштабів, поля діяльності, світоглядних орієнтирів та статутних особливостей цих структур. Тепер лави їхніх членів зазвичай різко поділялися на вкрай вузьке коло патронів – розпорядників коштів та ресурсів, оплачуваних ними «номенклатурних» працівників і «масовку». Незалежно від статутних норм, усі стратегічні рішення приймалися лише в колі патронів, причому нові особи потрапляли в це коло тільки з їхньої власної на те волі – верхівка організації ефективно блокувала ті рішення з’їздів, конференцій тощо, які цій волі суперечили. Програмна мета таких згромаджень без вагань приносилася в жертву інтересам їхніх очільників та їхньому прагненню довічно залишатися біля керма або, йдучи вгору кар’єрними щаблями, передати «хлібні» посади обраним ними самими наступникам.

Ентузіаста, який приходив у таку структуру, зваблений її публічно проголошуваними гаслами зустрічали колючі, сповнені підозри погляди: хто тебе прислав? чого домагаєшся? хто з наших тебе знає?.. Слова про те, що ти мовляв поділяєш мету організації, здавна мріяв займатися такими справами тощо мало сприяли потеплінню стосунків. Якщо нова людина все-таки залишалася й починала працювати, вона рано чи пізно виявляла, що її «тримають за руки», «кидають», використовують для досягнення якихось нестатутних цілей. Поволі активісти відходили, бурхлива діяльність завмирала, в складі організації реально залишалася жменька осіб, яких таке становище з тих або інших причин могло задовольнити.

Обізнана людина могла б зауважити з цього приводу, що «вертикальні» формації з усемогутніми патронами «нагорі» й слухняною масовкою в «низах» виросли з «горизонтальних» самодіяльних об’єднань ранньодемократичної доби; в багатьох випадках одні й другі були різними стадіями еволюції тієї самої структури. Однак така еволюція аж ніяк не є неминучою! Структури «горизонтального» типу здатні існувати тривалий час, не розпадаючись і не виявляючи тенденції переродження у «вертикалі». Так, описані нами в пості «Ще трохи живих прикладів» мережеві взаємодії малих підприємств у Ломбардії підтримуються не раз кількома поколіннями (!) власників цих підприємств, не перериваючись і не переростаючи в офіційно оформлену співпрацю. Автор знав неформальний гурток любителів філософії, який проіснував багато років, причому його активності та дисциплінованості могли хіба заздрити «серйозні» громадські об’єднання – такі, що мають офіси, печатки, банківські рахунки тощо. Рівними й однаково шанованими членами цього згромадження любомудрів почувалися увінчаний академічними відзнаками університетський професор, шкільний викладач, аспірант, студент, ба навіть особи, які в робочий свій час торгували на ринку чи лагодили сантехніку, проте були правдивими філософами за станом своєї душі…  

Себто в принципі «горизонтальні» спільноти не є менш довговічними чи дієвими, ніж формації, побудовані «вертикально». Так само не слід уважати, що «горизонталі» є життєздатними лише за незначної кількості членів, злютованих особистими зв’язками – вони можуть охоплювати тисячі й навіть мільйони осіб і бути чинними протягом тривалого часу. Втім, ні «чисто горизонтальних», ані «чисто вертикальних» спільнот у природі не існує, як не існує «в чистому вигляді» іонних чи ковалентних зв’язків у хімічних сполуках – реально маємо говорити радше про переважання в тій або іншій спільноті «горизонтальних» або «вертикальних» якостей.

Ступінь такого переважання мало залежить від формальної структури спільноти, її програмних засад, статутних процедур тощо. Приміром, навіть жорства армійська «вертикаль», з її суворою дисципліною, ієрархічною субординацією й правом командира розпоряджатися життями вояків набуває виражених «горизонтальних» якостей, коли між бійцями панує дух братерства, вони мають спільну мету й довіряють своїм очільникам*. І, навпаки, який-небудь «Союз для поширення демократичних свобод» при ближчому розгляді може виявитися типовою «вертикаллю», з усемогутнім лідером і безвідмовною клієнтелою. Добре «відчутні на дотик» (як є відчутними, скажімо, попри будь-які формальності, доброзичливість або ворожість певного товариства), «горизонтальні» або «вертикальні» якості майже неможливо виявити за якимись формальними ознаками.

Втім, принаймні один досить надійний критерій їхнього розрізнення ми таки можемо назвати… Неформальні розмови «у курилках» між членами «горизонтальної» спільноти точаться, як правило, довкола програмних засад та статутної діяльності цієї спільноти – незалежно від того, чи спрямована така діяльність на розбудову Української Самостійної Соборної Держави, допомогу неповносправним, колекціонування метеликів або на що інше. За схожих обставин члени «вертикальних» формацій «про роботу» згадують нечасто, натомість предметами найжвавіших обговорень тут є стосунки між патроном і підлеглими, взаємне поборення різних течій і кланів, свої або чиїсь матеріальні та кар’єрні перспективи, «підкилимні» змагання тощо. Словом, в обох випадках основну увагу приділяють саме тому головному, що об’єднує цих людей. 

Звичайно ж, «горизонтальні» спільноти приваблюють високим рівнем своєї демократичності, проте безпосередньо ототожнювати їх із демократією все ж не слід. Такі спільноти не виключають станової, майнової, інтелектуальної та інших форм нерівності між своїми членами, а головне – їхній внутрішній, «для власного вжитку» демократизм не завжди поширюється на стосунки з їхнім соціальним довкіллям. Так, майже еталонні «горизонтальні» взаємини не раз встановлюються у згромадженнях рабовласників, завойовників чужих земель, прихильників тоталітарних ідеологій, в кримінальних угрупованнях тощо.

Обидва типи структур мають свої вади й переваги. Основною перевагою «вертикалей» є те, що вони можуть бути побудовані практично на будь-якому людському матеріалі, оскільки «мову» стимулів і санкцій (чи то пак: пряника й батога) загал зазвичай добре розуміє на всіх широтах, за різних часів та обставин. Тим більше що й технології конвертації матеріально-силового ресурсу в ресурс організаційний не зазнали якихось принципових змін принаймні від І-ї династії фараонів до ІІ-го покоління гаджетів… У тих випадках, коли переведення певного роду діяльності має бути забезпечене в обов’язковому порядку (оборона країни, судочинство, базова освіта тощо) відповідальність за це мають нести насамперед «вертикальні» структури; розбудова бізнесових імперій, політичних та медійних потуг тощо теж найкраще дається саме таким структурам.

Спільною Ахіллесовою п’ятою всіх «вертикалей» є жорстка пропорційність їхніх можливих досягнень обсягові вкладених в їхній розвиток коштів та ресурсів – і то ще з поправкою на «розпил», марнотратство, розбазарювання цих ресурсів та ін. Щойно безперебійне ресурсозабезпечення таких формацій порушується, вони одразу ж починають хиріти й занепадати, проростають метастазами «зради». Їм не до снаги вийти «за межі можливого»; проявити успішність, вищу від запрограмованої; здійснити якісний прорив тощо.

Натомість структури «горизонтального» типу зазвичай висувають доволі серйозні вимоги до свого людського субстрату. Недаремно ж за першим знаним в історії людства круглим столом, що стояв у Камелоті збиралися лише найдобірніші рицарі! Відкритий характер «горизонталі» дозволяє кожному учасникові вільно покидати її, тому надійним членом такої формації може бути лише особа, щиро віддана її засадничим принципам і при тому здатна не створювати своєю поведінкою внутрішній дискомфорт, спроможний спричинити відхід інших членів формації. Своєрідним тут є й становище керівника, змушеного спиратися не так на систему стимулів і санкцій, як на примхливий і делікатний дух спільноти. Вкрай непросто тривалий час провадити таку формацію між Сциллою внутрішньої нестабільності й Харибдою підступних тенденцій до «вертикалізації». Прямо скажемо: жодна, хоч як щедро підкріплена ресурсами спроба розбудови організації «горизонтального» типу не може уважатися наперед приреченою на успіх…

Однак наскільки ж здоровим і благотворним є дух вільної спілки однодумців! У його п’янкій атмосфері стрімко розквітають людські здібності й вивищуються таланти. Нехибною ознакою «горизонтальних» спільнот є їхня здатність долати рамки ресурсних лімітів, прориватися на якісно нові рівні, знаходити й залучати резерви, самий факт існування яких видається незбагненним філістерському «здоровому глуздові». Повсюди, де певна країна або регіон без видимих причин виходять у лідери поступу, де відносно слабка армія громить та перемагає сильнішого за неї противника, де «на голому місці» розквітають сузір’я геніїв і твориться висока культура тощо глибинним підґрунтям таких явищ є активне функціонування «горизонтальних» структур. Саме вони штовхають нації й ціле людство вперед, постійно «підносячи планку», до якої потім змушено тягнеться решта загалу.  

* Славнозвісний ЦАХАЛ, або ж Армія Оборони Ізраїлю приділяє особливу увагу плеканню таких стосунків у своїх лавах. Тут всі військовослужбовці, від солдата до генерала носять той самий мундир, отримують однакову платню (!), звертаються один до одного на ім’я, тут відсутні окремі казарми, їдальні, госпіталі для офіцерів, а бойовий статут не знає команди «Вперед!», але лише «За мною!»… Проте атмосферу правдивого бойового братерства формують навіть не ці унікальні особливості ЦАХАЛу, а насамперед спільна мета вояків.