Я не був у горах шість років

29 липня 2013
Yuriy Lazarenko

Ні. Я не був в Карпатах шість років.

Можу назвати цей період кримським, оскільки щовесни вирушав в гірський Крим - теж надзвичайно красивий і цікавий регіон, але...

Мабуть це тому що я народився і виріс в прикарпатському Івано-Франківську, дитиною все літо хлюпався у гірській Бистриці Солотвинській (5 хвилин від дому!), змалку знав - якщо вода каламутна, то там, в горах - дощ. Та й самі вершини (в кінці травня, деколи й в червні ще засніжені!!!) можна було побачити в ясну погоди з дамби тієї самої річки.

Мабуть тому для мене ГОРИ = КАРПАТИ.
 

 

Більше фото тут 
 

Крим, попри те що радував око щовесни яскравим цвітінням півонів, примул, гірських тюльпанів та барвінку, заворожував містичністю печерних міст, дарував приємний бонус в кінці подорожі у вигляді кількаденної зупинки наметом на березі моря (в травні - ще малолюдні пляжі, вода недостатньо прогріта, але вже можна плавати!), Крим не давав відчуття насиченості горами, не тамував цю гірську спрагу. Певно через більш спекотний та посушливий клімат :) .

Цього літа були Карпати!!! І зустріли вони радо, з розпростертими руками, афинами, полуницею, малиною, грибами і ...дощем!! (Хто там говорив про спрагу?:)) За шість років розлуки я, розніжений кримським сонечком, забув норов карпатської погоди: похмуро-вітер-дощ-сонце-дощ-дощ-вітер-сонце-дощ-дощ-дощ-вітер-сонце-СОНЦЕ! За вершини чіпляються хмари і крутяться-вертяться, не йдуть далі. А над деякими горами, як-то над Шпицями, цей хмарний танок не припиняється здається ніколи, і гуцули зі знанням справи кажуть, що там дідько погоду варить!

Після похмуро-дощового дня щастям є просто скинути мокрі штани і важкі черевики, гарячий чай сприймається як верх блаженства, а якщо вам вдалося розвести багаття, посидіти-погрітись біля нього і підсушити одяг, то ви - улюбленець долі!!!

Але після того як з вами набавились досхочу, вилили на голову відро води, заховали стежку і показали її знову, Карпати відкривають себе, віддають, дарують. І коли, важко дихаючи, ви сходите на хребтик чи піднімаєтесь на вершину, зводите голову... вам перехоплює подих. Втома більше не відчувається, про натерті ноги забувається. Навколо вас - синьо-зелене море. Навколо вас - краса і велич, сила і спокій. Те, заради чого ви йшли сюди.

 

Більше фото тут 
 

Наш похід був у Ґорґани - гірський масив, характерний кам’яними розсипами. Його хребтами проходив старий польсько-чехословацький кордон і ще зараз можна побачити стовпчики, встановлені в 1920 році. З одного боку - літера “P” - Польща, з протилежного - ”CS” - Чехословаччина. От я в Польщі, крок - і вже в Чехословаччині. Ні митників, ні візи. (-Шенген? - Ні, не чули:)). На багатьох вершинах також зустрічаються австрійські військові укріплення часів першої світової війни, викладені з каменю.

Моє вухо завжди тішили карпатські топоніми. Тут, в Ґорґанах, поміж інших, були: Грофа, Кінь Грофецький, полонина Плісце, Коретвина, Попадя (чи має якись стосунок до неї Піп Іван?:)). Перейшли в кінці маршруту Велику та Малу Сивулю і спустились на ночівлю на полонину Рущину (поруч - Урвище Пекло!). Тут випасають коней, які зранку своїм “іго-го” нас і побудили:). Це була остання ніч в горах. Поснідали, зібрали намет, вдягли наплічники, подякували місцю, яке нас прийняло на ночівлю, і рушили в дорогу до села-автобуса-цивілізації. Яке ж було моє здивування, коли на краю полонини біля потічка, що виходив тут з-під землі, я побачив табличку “Бистриця Солотвинська”!

Та сама!!! Відчуття дуже приємне й дивне, наче зазирнув за якусь межу, наче згадав щось з дитячо-немовлячого періоду, з віку, який вважають несвідомим.

Випив з потоку водички, авжеж!:) Сфотографувався й пішов далі.

Дорога ближче до села йшла вздовж річки (уже не потічка) і я думав що ця вода, що несеться біля нас, буде в Івано-Франківську значно раніше ніж ми.

P.S. У потязі 043 Івано-Франківськ - Київ з нами в купе їхали батько з донькою, дівчинкою років 14-15. За дві хвилини ми вже знали що вони теж повертаються з походу і теж з Ґорґан, правда, з іншої частини. “Ви звідки самі? - Родом з західної України, живемо в Києві. А ви? - Ми з Донецька. - Ага”. Дівчинка була переповнена емоціями і враженнями, батько казав: “Давай не будемо кілька днів про гори”. І до нас:””От, витягла мене в неповні 42 вперше в гори. Для нас все в новинку. Важко, незвично, красиво, так, але спорядження треба відповідне...” і т.д.

Дівчинка розмовляла з батьком російською. А з нами - українською. Мені здалося, це було з поваги. З поваги до нас, тому що бачила що ми теж з походу, отже пережили спільний досвід.

Але, перед усім, з поваги до Карпат.

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Yuriy Lazarenko Yuriy Lazarenko 19 листопада 2013
приємно, дякую вам
Kristinka 19 листопада 2013
зачиталася! дякую!)
"Брий": оповідання
2018 року оповідання "Брий" потрапило до короткого списку конкурсу МАТЕЛОТ - першого українського конкурсу морської прози імені Лисянського, організованого Антоном Санченком, порталом Літакцент і видавництвом ТЕМПОРА. Приємного читання!
Читати більше