Франц Кафка. Замок.
Це останній, незавершений, роман письменника.
Поза сумнівом, цей художній твір живе сам по собі, поза простором і часом. Однак це не заважає критикам ламати списи, доводячи одне одному, що саме хотів сказати Кафка. Тому й не дивно, що їхні судження не сходяться, а часом в одного й того ж рецензента можна знайти кричущі розбіжності. Мабуть, слід розуміти, що модерне не розжуєш за допомогою реалізму, тим паче, коли більшість цих літераторів так і залишилися в полоні соцреалізму, хоча й заперечуватимуть це. Ніби між іншим, зауважу, що необов'язково було жити в стані гомо совєтікусів, щоби підчепити цю заразу. Навіть молоді автори цивілізованого світу, які, можливо, й не чули про соцреалізм, пишуть у цьому стилі. Кафка ж був одним із перших, який через коліно ламав ці принципи.
Можна, звичайно, досліджувати вплив того чи іншого письменника на творчість Кафки загалом і на роман "Замок" зокрема. Можна також казати, що письменник серцем і душею сприйняв ідеї Дарвіна,
Фройда і Ніцше. Перший зняв божественну одіж з людини і з усією відвертістю показав її тваринну ницість, другий зробив сексуальне начало найголовнішим у поведінці людини, а останній взагалі втілив у життя мрію ницих духом, давши їм у поводирі Надлюдину. Але вплив філософів і письменників надто мізерний для людини творчої. І якщо вам щось вдалося віднайти у цьому вареві, що належить їм, і ви розвиваєте з цього цілу теорію, то, значить, не помітили чогось суттєвого, народженого саме Кафкою, а не перевареного ним.
К. потрапляє в Село і Замок, але так до кінця не розуміє їхньої сутності. Це не просто бюрократична машина, позбавлена логіки, приречена на те, щоби не мати кінцевого результату. Вона жорстко перемелює людські душі, призводить до морального і фізичного знищення особистостей. Усі хочуть стати гвинтиком Системи, і нема жодного персонажу, який би протистояв їй. Навіть якщо хтось і йде всупереч Системі, то робить це радше через нерозуміння і в силу свого характеру, а не свідомо. К. запросили працювати землеміром, але він жодного дня не присвятив цьому заняттю. Натомість на трьох сотнях сторінках незавершеного тексту він долає перепони, які виникають із порожнечі, й, здається, цей процес нескінченний.
Кохання за таких обставин народжується вже мертвим, і стосунки між чоловіком і жінкою можуть бути лише на рівні коханців. К. здається, що він закохався у Фріду, а Фріда – у нього, але це ілюзії. З ким би Фріда не була – з К. чи Єремією, його помічником, – але всі розуміють, що вона залишається коханкою Клямма, чиновника із Замку. І коли Пепі намагається замінити К. Фріду, в яку він залишається закоханим, повторення пройденого вже неможливе.
Мешканці Села живуть за правилами Замку, хоча, мабуть, ніхто достеменно не знає, в чому вони полягають. К. ще складніше зрозуміти ситуацію, хоча, за висловом господині шинку, він сприймає все швидше, ніж інші. До К. тягнуться люди, які розповідають йому свої найсокровенніші таємниці, але це не допомагає їм у спілкуванні з ним. К. залишається чужим для них, скільки б він тут не перебував. Якщо мешканцям Села мало життя, щоби досягнути чогось суттєвого в Замку, то що тоді казати про К.?
Химерний модернізм Кафки руйнує людину зсередини. Він не дає їй вийти на простори буття. Тому в Європі, скажімо, не сприймають
Івана Франка, який теж був модерністом, і це нарешті побачили, але людина в нього, хоч і маленька та безправна, але все ж має деяку перспективу. Кафка ж фактично ставить хрест на кожному, хто потрапляє під його перо. Приреченість – ось, мабуть, основний мотив творчості письменника. На відміну від багато-вимірності Франка, Кафка б'є в одну точку, зводячи до спільного знаменника менталітети європейських народів. Франко ж розширює ці кордони, роблячи майже неможливим розуміння його творчості європейцями. Франкові знадобилося понад сто томів, які й до сьогодні уповні не видані, тоді як творчість Кафки можна вмістити у книжки, які перерахуєш на пальцях однієї руки. І мова не про вічну дилему між кількістю та якістю, а про щось набагато суттєвіше. Втім, компаративісти (а це їхня парафія) намагаються втиснути модернізм у рамки соціалістичного реалізму. І саме на прикладах Франка і Кафки видно, що ці зусилля марні, а з точки зору науки – нікчемні.
Інтерпретація Кафки безмежна. На цьому в буквальному розумінні заробляє вже не одне покоління літературознавців. В абсолютній більшості випадків йому приписують те, чого він не казав і не писав, і навіть не міг про таке думати, якщо виходити із логіки художньої творчості. Проте природа модернізму, а тим паче модернізму химерного, така, що дозволяє будь-яке внутрішнє явище трактувати мало не на світовому рівні. Роман Кафки "Замок" найбільше надається цьому.
Анатолій ВЛАСЮК
20 січня 2018 року
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
