Художниця Марина Лактіонова: "Я веду розмову з полотном і фарбами..."

"Коли я починаю наносити мастихіном перші мазки по полотну, у мене починається розмова з власним творінням. І чим вона закінчиться, для мене це теж таємниця",  – подробиці народження нової картини відкрила глядачам луцька художниця Марина Лактіонова. У перший день квітня яскрава персональна виставка мисткині "Розмова" зібрала її численних шанувальників у Галереї мистецтв Волинської організації Національної спілки художників України. Про новину сповістили "Волинські Новини".

ЩЕ ФОТО

НАЗАД

Коротке резюме авторки: Марина Лактіонова народилася в 1980 році в Ковелі. В 2003 році закінчила Волинський інститут економіки та менеджменту. В 2008 році закінчила Луцьку художню школу. З 2015 року проводить авторські майстер-класи з живопису в Луцьку. Постійна учасниця групових виставок ВО НСХУ, мистецьких, соціальних та благодійних проектів. Бере активну участь у пленерах і художніх конкурсах в Україні. Авторка кількох персональних проектів, серед яких "Симфонія душі" (2013), "Кольори літа", "Життя у кольорі" (2014) та ін. Твори мисткині зберігаються у приватних колекціях в Україні, Німеччині та США.

Активна учасниця багатьох салонних групових експозицій у стінах цього галерейного простору, цього дня Марина Лактіонова представила публіці 18 робіт, створених нею протягом минулого року та часу, який передував презентації. Як зустріне ці полотна глядач, чи вступить в очікуваний авторкою власний діалог з її картинами? –  такий необхідний кожному мистцю feedback потужно мотивує до подальшого творчого розвитку, надихаючи на пошуки нових тем і технік.

Яскраві фарби на полотнах цієї художниці оживають пелюстками троянд, ароматами ірисів, простором Карпатських гір чи солоним присмаком південного моря; у ребусах абстракцій поступово "проявляються" обриси людських тіл або ж на вас раптом втупиться поглядом велика мураха! При погляді на морський пейзаж вчуваються крики чайок, а вуличка з одиноким велосипедистом малює в уяві власну розв'язку однієї з людських історій. Кожен із сюжетів неповторний, а кольорова гама фонтанує енергетикою чистих фарб у фантазійних міксах. 

Формат авторського соло пропонує художникові можливість максимально висловитись, насамперед, своїми роботами, а також розповісти про власний мистецький досвід. Отож, пряма мова Марини Лактіонової.

Про призначення бути художницею. Думаю, нахил до живопису мені передав мій дідусь Іван Карпович Ковальчук. Він працював директором школи, викладав математику, історію і… малював. Його картини навіть виставлялися в кількох львівських галереях. У мене перша освіта – бухгалтерський облік та аудит, але я жодного дня не працювала за цим фахом. Сама вирішила навчатися живопису і вступила до Луцької художньої школи на дворічний курс для дорослих. Серед своїх одногрупників була однією з найстарших, навчання закінчила на "відмінно". Сьогодні усе моє життя пов'язане з малярством, і я в цьому успішна. Але я знаю, що художник мусить весь час перебувати у стані навчання і це триває усе його життя.

Про народження сюжету картин. Я не продумую сюжету наперед. Інтуїція обирає ті фарби, які відгукуються у мені, і я розпочинаю "розмовляти" ними з полотном. За допомогою мастихіна – це мій улюблений інструмент! – довільними рухами кладу фарби на полотно. Відступаю, вдивляюся… і починаю чути їх, бачити історії, відгукуюсь і продовжую наш діалог, підкреслюючи деякі образи. Чи побачить це глядач? Часто залишаю недомовленість, загадку, неясність… Нехай кожен побачить в картині своє, і нехай почне з картиною власну розмову.

Про енергію кольорів. Деколи я просто хочу насититися кольором. Тоді я пишу квіти. Цікаво: спочатку я пишу плями, а потім лише роздивляюся – що це за квітка у мене вийшла? Коли перебуваю на пленерах в Карпатах, насолоджуюся враженнями від природи, та все-таки даю кольорам вести мене за собою – дозволяю їм нафантазувати гори, ліси, полонини, хатки на пейзажах.   

Про перипетії творчої праці. У мене трапляється часом так, що я повертаюся до відкладеної роботи через деякий час знову і знову. Це ніби палімпсест – пергамент з нанесеним рукописом, який з часом стирається і згодом поверх слідів старого наноситься новий. Одного разу мені на очі натрапила палітра із залишками фарб. Я зробила кілька спонтанних мазків мастихіном, відклала… Через деякий час повернулася до цього полотна: попередній створив цікаву фактуру, а я далі зімпровізувала, наклала другий шар. І згодом це повторилося знову. Ось так у картині "Палімпсест" відтворилися кілька моїх різних станів, що переплелися один з одним. 

Про малярство як діалог. Живопис для мене – це особлива магічна форма спілкування з незвіданою енергією, чуттєва взаємодія з полотном та олійними фарбами. Це наше спілкування, в яке включаються мої інтуїція, емоції, враження – закодоване у плямах послання, яке я прагну розгадати.

Про співтворчість. На цій виставці є роботи, написані спільно з іншими людьми – це картини з друзями з підписами МARICO, а диптих "Він і Вона" був створений у парі з моїм чоловіком Сергієм, він – співавтор MARYN. Коли у взаємодію з полотном і фарбою вступає ще один творчий партнер із власним досвідом та емоціями, то я спочатку виступаю "провідником" у власний світ творення, але що буде далі і яким виявиться результат – залежатиме і від нього. Чи це буде гармонія, або ж конфронтація – все виявить спільний творчий процес.

Про джерела натхнення. Мене надихають емоції від подорожей, спілкування з людьми, кохання, відкриття  – приємні і сумні. Мене надихає саме життя.

Про подію на сайті Галереї мистецтв