Доля засновника Глобиного

На високому березі Нижньої Тунгуски при впаданні її в Єнісей стоїть церква Туруханського Кондинського монастиря. Колись вона величаво підносилась над місцевістю. Ось в цьому монастирі в 1790 році й закінчив своє життя останній писар Запорізької Січі, один із засновників Глобиного - Іван Якович Глоба.

За переказами, що дійшли до наших днів, хутір Маленький Кагамличок виник на початку ХVІІІ століття. Першими жителями його були козаки на чолі з Глобою, який володів хутором і великими ділянками землі, славився відвагою і широкою гостинністю, мав табуни коней, отари овець та іншу живність.

Документи свідчать, що Данило, Іван та Яків Глоби були обрані значковими товаришами з рядових першої сотні Полтавського полку. 28 листопада 1736 року вони одержали універсал від полтавського полковника В.В.Кочубея. Глоби належали до багатої козацької старшини, мали хутори і зимівники на Лівобережжі.

Іван Якович Глоба з честю продовжив справу свого батька. Маючи неабиякий розум та енергію, він дослужився до чину військового писаря Запорізької Січі. Обов'язки писаря в Січі вважалися настільки важливими і відповідальними, що якби хтось інший насмілився писати від імені Коша або приймати листи, того негайно засудили б до смерті. Писар розсилав накази по куренях, вів всі підрахунки, писав листи до різних правителів та вельмож від імені запорізького війська.

Спочатку І.Я. Глоба служив писарем на запорізьких перевозах і в паланках. В архівних матеріалах згадуються 1759 і 1762 роки, коли він разом з кошовим отаманом Григорієм Федоровим брав участь у поїздках до Петербурга у справах війська. В числі запорізької військової старшини, вирішуючи військові, адміністративні та судові справи, він не раз відправлявся по безкраїх козацьких вольностях, щоб на місцях зробити те чи інше розпорядження: зрівняти повинності, звільнити від податків, розділити угіддя, розібрати спірні питання. Як проходили ці поїздки в 1772, 1774 роках, видно із похідних журналів січового архіву.

Під 1765 роком про нього знову згадується, як про військового писаря. Останню посаду І.Я.Глоба разом з кошовим отаманом П.Калнишевським зберіг впродовж десяти років, до самого знищення Січі. До того часу цього в Коші "зроду-віку не бувало".

Іван Якович брав активну участь у російсько-турецькій війні, очолював козацькі загони у складі російської армії. За особисту мужність і героїзм він одержав від російської імператриці золоту медаль.

Глоба відрізнявся гнучким розумом, глибокими знаннями і кмітливістю. Його згадують як найрозумнішого козака в Січі. Про обдарованість Глоби свідчить складений ним виступ від козацької старшини з нагоди вступу на престол Катерини ІІ. Промова була надрукована в "Русском вестнике" за 1840 рік. Вона справила приємне враження на імператрицю. Після чого остання "милостиво изволила кошевого атамана и старшину о своем покровительстве обнадежить, как атамана, так и старшину, припавши к стопам Ея Императорского Величества, жаловать к руке".

Після успішного завершення російсько-турецької війни ставлення до запорожців різко змінилося. Потреба в козацьких військах відпала та й самобутній демократичний устрій козацької республіки був страшний російському абсолютизму. На Січ з надією поглядали українські та російські селяни.

Чутка про те, що в Петербурзі замишляють щось недобре проти Січі, дуже збентежила запорожців, тож до столиці вирядили послів. На той час у Січі, як і по паланках, було небагато народу. Ні на що не сподіваючись, запорожці розійшлися по величезних просторах своїх земель на різні господарські роботи.

Якраз на Зелені свята (4 липня 1775 року) величезне московське військо блокувало Січ. Три дні генерал Текелій простояв побіля Січі, а коли йому надійшла звістка про взяття всіх паланок запорізьких, викликав козацьку старшину і заарештував її. Серед них були кошовий отаман П.Калнишевський, військовий суддя П.Головатий, військовий писар І.Глоба. Дуже підступно із заарештованими повівся князь Потьомкін, могутній фаворит цариці Катерини ІІ. Він неодноразово на словах засвідчував "к запорожскому войску любовь и готовность к услужению".

Ось слова з його звинувачення козацької старшини: "Всемилостивейшая государыня! Вашему Императорскому Величеству известны все дерзновенные поступки бывшего Сечи Запорожской кошевого Петра Калнышевского и его сообщников, судьи Павла Головатого и писаря Ивана Глобы, коих вероломное буйство столь велико, что не дерзаю уже я, всемилостевийшая государиня, исчислениемоного трощать нежное и человеколюбие ваше серце..."

Катерина ІІ власноручно підписала "Бути по цьому". Через деякий час вийшов указ "За вероломное буйство и разорение российских подданых содержать безвыпускно из монастыря и удалять не только от переписок, но и от всякого с посторонними людьми обращения".

Виконуючи волю імператриці Катерини ІІ, заарештованих відправили на вічне поселення в монастирі. Петра Калнишевського в Соловецький на Білому морі, Павла Головатого - в Тобольський, а Івана Глобу - в Туруханський.

Умови перебування заарештованих в монастирях були вкрай важкими. Вони вважалися в'язнями третього розряду і могли виходити лише три рази на рік, а інший час сиділи безвихідно під замком. Безвихідно ув'язнені частіше всього або помирали, або втрачали розум. Але ніщо не могло зломити волю справжніх лицарів, героїв українського народу. Калнишевський знаходився в ув'язненні до 1801 року, а помер через два роки в 112-річному віці. І.Я.Глоба і П.Головатий так і не діждалися волі.

Після смерті Івана Яковича Глоби із Тобольського намісницького правління надійшло повідомлення в Єкатеринослав у зв'язку з розшуком родичів "умершево секретного арештанта И.Я.Глобы". Це було зроблено у зв'язку з тим, що біля Новомосковська жила сестра Глоби - Євдокія Яківна. Родичі ув'язненого розшукувалися, бо після його смерті залишилося деяке майно і гроші.

Ось окремі витяги із реєстру, складеного в Туруханському монастирі 7 вересня 1791 року про наявність залишених речей: "сундук кедровый, кованный изредка черным железом; кафтаны - семь штук; шубы - четыре штуки - лисьего хребтового меха, покрыта голубым сукном, чорных мерлушек, покрытая алым сукном; кирейка песочного сукна; кушак шелковый, кушак персидський; тарелок оловяных пять..."
Все майно дісталось Є.В.Бойко, племінниці І.Я.Глоби.

...Багато води переніс за цей час сивий Дніпро в Чорне море. Багато гроз і ураганів, здебільшого смертельних, пронеслося і над українською землею. Але наперекір всім бідам і нещастям народ України не тільки історично сформувався, вижив і розвинувся, а й зберіг себе як націю. Цим ми завдячуємо славним запорізьким козакам.

В.МОСКАЛЕНКО
globyne.com.ua