Хто ж той сокіл?

Пісню "Гей, соколи!" ("Hej, sokoły"), що лунала у фільмі Єжи Гофмана "Вогнем і мечем", знають усі. Він написав пісню про Устима Кармалюка "За Сибіром сонце сходить"; до його поезії "Лірник" Микола Лисенко написав музику. Згадали? Падура Тимко, польсько-український поет, композитор і торбаніст.
 
Томаш Падура (Tomasz Padurra, Тимко (Фома) Падурра) побачив світ 21.12.1801р. у містечку Іллінці теперішньої Київської області, у родині Яна Падури – брацлавського землеміра, ходачкового шляхтича, який отримав від князя Сангушка шляхетське звання та герб Сас; у дожиттєве користування будинок і чимало доброго поля. Батько закінчив єзуїтське училище і отримав у 1790 р. від короля Станіслава Августа диплом на звання коморника (присяжного землеміра). Мати Томаша – Анеля Панковська (по гербу Задора) з Плоцька. Про себе Тимко писав: "родом рутенець, за національністю поляк", онук барського конфедерата, син учасника повстання Костюшка.

Початкову освіту Тимко здобув у рідному селі разом із однокашником Северином Гощинським; у гімназії Вінниці вони сиділи на одній лаві. Друзі розмовляли виключно українською мовою, захоплювалися історичними піснями та оповіданнями з життя козаків, слухали співи кобзарів і лірників про далеке минуле. Юнаки гарно співали рідних пісень. Коли вони познайомилися з творами Байрона та Оссіана, вирішили й собі вивчити історію України, Тимко запалився думкою написати віршами історію України. Пройдуть літа, зустрінуться друзі, Тимко тоді буде відомим українським поетом, а Северин – представником української школи в польській літературі.

У 1820 році Тимко продовжив навчання у Кременецькому ліцеї. Тиміш збирав пісні й народні легенди, "вслухався в стогін української ліри". У своїх поезіях, написаних переважно українською мовою (польською транскрипцією, латинкою), прославляв давні козацькі звичаї, оспівував спільні битви поляків і українців із татарами. Перші пісні Падури "Козак" і "Лірник" (пізніше її поклав на музику Микола Лисенко) швидко розійшлися по Поділлю та Східній Галичині.
 

wikipedia.org

Після 5-літнього навчання Тимко Падура переїхав до старшого брата Юзефа, який працював у Житомирі. У брата він познайомився з декабристами Сергієм Муравйовим-Апостолом (нащадком гетьмана Д. Апостола) та Кіндратом Рилєєвим, на пропозицію Муравйова–Апостола Тимко написав бойову козацьку пісню "Рухавка" (російською її переклав Кіндрат Рилєєв). Через ці знайомства обидва брати Падури потрапили під домашній арешт після провалу бунту на Сенатській площі.

Достатки шляхтича дозволили Падурі не йти на урядову службу, а зайнятися вивченням репертуару мандрівних кобзарів та грі на бандурі. У Житомирі Тимко вивчав місцеві стародруки, архіви. Нерідко їздив до Києва, гостював по кілька тижнів у київського митрополита Євфемія Болховітіна, збирача української старовини, археолога. Вивчав документи митрополита, познайомився з князем Сергієм Волконським і його братом генералом Миколою Рєпніним.

Згодом оселився Тимко на Волині у Саврані, у маєтку великого дивака графа Вацлава Ржевуського. Пан Вацлав багато подорожував країнами Близького Сходу, прийняв мусульманство і титул "золотобородий емір". У своєму маєтку в Саврані він зібрав музичний гурток, до якого увійшли Тимко Падура, поет князь Ян Комарницький, композитор-торбаніст Григорій (Ґреґор) Відорт. У 1825 році друзі відкрили тут школу кобзарів і лірників, яку очолив Тимко Падура.

Захоплені сміливими вчинками Кармелюка, який діяв тоді на Волині, Тимко Падура та князь Ян Комарницький написали вірш "За Сибіром сонце сходить" і подарували його Ржевуському. Цей вірш так припав графові до душі, що він поклав його на музику, а нам і сьогодні подають безбатченка – "народну пісню".

Поки Томаш із братом перебували у Саврані, граф Ржевуський організував у маєтку школу лірників, яку очолив Томаш.

У квітні 1828 року із Савранського маєтку, тримаючи за спиною нехитрий клунок та ліру, вийшов старий дід. То був Томаш Падура, який за рік обійшов усю Україну: від оселі до оселі, відвідав усі козацькі січі, побував і на Хортиці. Українці радо слухали пісні "Січовик", "Гей, я козак з України", але не погоджувалися піднятися на боротьбу разом із поляками (дуже ті їм сала за шкуру залляли). Листопадове повстання у Польщі, в якому взяв участь Томаш Падура, закінчилося поразкою.

14 травня 1831 року загони Ржевуського було розбито у битві під Дашовим. Золота Борода зник, а Падуру заарештували і наступний рік він провів за ґратами. Поразка, ув’язнення пригнітили Томаша, і у нього з’явилися ознаки психічного розладу.

Хоч Падура повернувся до рідного маєтку в селищі Махнівці неподалік Бердичева зовсім хворим, 1832 року його знову забрали під суд. Цього разу Томаш нібито підкинув поміщику Вацлаву Ганському з Верхівні під Ружином записку, в якій вимагав грошей. Суд позбавив Падуру дворянства й засудив до каторги. Однак покарання вдалося уникнути, оскільки Томаша лікарі визнали психічно хворим. Наступні кілька років поет провів у маєтку, майже не виїжджаючи з нього. Багато писав, нарікаючи у творах на життя та власну долю, а вечорами страждав від меланхолії. В цей період Падура переклав українською твори Джорджа Байрона, Томаса Мура та поему Адама Міцкевича "Конрад Валленрод".

Час лікує – й на початку 40-вих років Томаш потрохи видужав, працював вихователем синів Пиюса Борейка з Пікової. Написав у двох варіантах (українському та польському) пісню "Гей, соколи!" ("Hej, sokoły").

І раптом – дві новини: погана: 1842 року Яблонський без дозволу автора видрукував у Львові збірку "Пісні Томаша Падури" і класна: він виграв у варшавській лотереї десять тисяч і виїхав до Варшави, де видав збірник своїх поезій "Українки". А потім – до омріяної Праги, насолоджувався життям, у 1848 був делегатом від Польщі на панслов’янському з’їзді. Коли ж гроші закінчилися, він знову повернувся на Волинь.

Помер 70-річний Тимко Падура 8 (20) вересня 1871 р. в Казатині, в будинку свого друга Маріана Васютинського, похований Падура у маєтку Махнівці на Вінниччині.

Читайте також:
Діти бездержавної України
Чоловік із душею дитини
Слава вітчизни не для продажу