ХТО ВБИВ ОЛЕСЯ? Олесь Ульяненко "Сталінка"

Якщо взяти будь-який роман Олеся Ульяненка з-понад двадцяти, то можна помітити, що вбивств на квадратний сантиметр тексту в нього набагато більше, ніж у реальному житті. Складається враження, що письменник сам притягував смерть до себе.

Не став винятком і роман “Сталінка” – єдиний твір у сучасній українській літературі, удостоєний Малої Шевченківської премії й ущент розкритикований епігонами “правильного” письменства.

life.pravda.com.ua

У “Сталінці”, як і в інших творах Ульяненка, крім гіпертрофованих смертей, багато зґвалтувань неприродним способом, описів покалічених доль людей і всього того, чого ми, можливо, й не помічаємо, але всевидюще око письменника не могло цього оминути.

“Сталінка” Ульяненка не для непрофесійного читача, в якого одне мірило для літературних творів – “подобається – не подобається”. Цей роман письменника і не для так званих літературознавців чи літературних критиків. Подібна писанина їх дратує, вони такі речі до кінця не дочитують, що не заважає їм, однак, писати розгромні рецензії, остаточно підкреслюючи не лише свій непрофесіоналізм, а й відсутність будь-яких моральних засад.

Сюжет “Сталінки” до банального простий. Втікаючи із божевільні, де людей перетворюють на “овочі”, все одно потрапляєш до такої ж божевільні на волі, де панують смерть, розпуста і право сильних на владу над усіма. Ти нічого не можеш змінити, але, допустивши Бога в своє серце, маєш шанс вистояти і вже точно не стати божевільним.

За великим рахунком, сюжету як такого в “Сталінці” нема – як нема його і в інших романах Ульяненка. Насправді навколо того, що ми звично називаємо сюжетом, автор плете мереживо власних думок. І чим глибше ми вникаємо в сенс написаного, тим швидше зникає сюжет як такий, а ми вже починаємо дивитися на світ очима Ульяненка.

Навіщо Ульяненкові стільки смертей і схибленого кохання? Якщо просто сказати, що це шлях до очищення – значить, нічого не сказати. Письменник ніби запрошує нас вступити в це лайно, а коли ми загрузнемо в ньому по шию, то з відчаєм дивитимемося на зоряне небо, розуміючи, яким прекрасним було життя. “Цінуйте кожну мить на цьому світі” – це епітафія нам від Ульяненка.

Відповідаючи на запитання, винесене в заголовок статті, можу відповісти, що Олесь Ульяненко сам себе і вбив. Ні, його вбивця й досі гуляє на волі, а саме вбивство письменника не розкрите і вже навіть  не розслідується. Але Ульяненко, притягуючи смерті до себе у своїх романах, посмів кинути виклик самому Богу. І тут – без коментарів…

Анатолій ВЛАСЮК

13 січня 2015 року

Зображення: upload.wikimedia.org