Хто такі варяги?

‌За норманською теорією, притаманною історикам-норманістам, походження східнослов'янської державності зумовлювалося присутністю скандинавів на землях східних слов'ян. Це передусім сприяло переходу протодержавних слов'янських утворень на рівень державності. Саме варяги, вихідці із Скандинавського півострова, стали тим стрижнем, з якого утворилася Русь.

‌Іншої думки дотримуються антинорманісти, які не пов'язують варяг зі скандинавами-вікінгами, посилаючись, зокрема, на «Повість минулих літ», яка прямо говорить, що варяги були ні норманами, ні шведами, ні англами, ні готами: «Пішли вони за море до варягів, до русі. Бо так звали тих варягів — русь, як ото одні звуться свеями, а другі — норманами, англами, інші — готами, отак і ці».

І вони цілком праві, адже як ми бачимо з тексту літопису, варяги, яких ще звали русь, були окремим  від скандинавів народом, і можливо слов'янами, що підтверджують інші рядки з літопису: «А слов'янський народ і руський — один; од варягів бо прозвалися вони руссю, а спершу були слов'янами; хоча вони й полянами звалися, але мова в них слов'янська була. Полянами ж вони звалися тому, що в полі сиділи, а мова в них була одна — слов'янська». Тобто сам текст літопису вказує на те, що варяги, яких ще звали русь, були слов'янами, і навіть звалися полянами.
‌

‌Багато істориків ототожнюють варягів із полабським плем'ям вагрів, які проживали в північно-східній частині Гольштейну в Німеччині, у землі Шлезвіг-Гольштейн, що відповідає приблизно сучасним районам Плен і Східний Гольштейн. Назва вагри означає «ті, хто живуть у бухті». Вперше про них писав римський історик Публій Корнелій Тацит (бл. 56–бл. 117 рр.), зазначаючи що варни (так він називав вагрів) мешкають на узбережжі Балтійського моря, поруч з англами.

Середньовічний німецький хроніст Адам Бременський (бл. 1050–1081/1085 рр.) називав вагрів слов'янським народом. Арабський учений Ад-Дімашки (1256–1327 рр.) згадував про плем'я варенгів (варягів) біля Балтійського моря, зазначаючи що вони були слов'янами. Австрійський дипломат та військовий Сигізмунд Герберштейн (1486–1566 рр.) вважав вагрів тими самими варягами. Цієї думки дотримувався й український історик та етнограф Михайло Максимович (1804–1873 рр.). А московський історик Василь Татищев (1686–1750 рр.) вважав, що Русь створена Рюриком, є продовженням Балтійської Вагрії та Русі-Ругії.

Цієї думки також дотримувався Михайло Ломоносов (1711–1765 рр.). До речі, Вагрія з центром у місті Староград входила до складу Ободрицького союзу, яким, на думку дослідників, керував дід Рюрика Гостомисл. Вагри були чудовими мореплацями та піратами, які не поступалися скандинавам. Тож цілком можливо, що вони могли скласти основу варягів Рюрика.

‌Щодо Ругії-Русі, то вона входила до складу племінного союзу вільців (лютичів). Центром племені Ругії, ругів чи руян було місто Аркона на острові Рюген (слов'янська назва острова Руян, латинська Ругія), де був храм бога Святовита, до жреців якого прислухалися усі балтійські слов'яни.

До речі, ругами в середньовічній Європі звали жителів Київської Русі. Уперше про  ругів згадує Тацит. Крім того, відомі ще руги у Подунав'ї (можливо, емігрували з Балтики), до яких належав Одоакр, що скинув у 476 р. останнього римського імператора Ромула Августа (Богдан Хмельницький називав Одоакра предком українців).

‌Російський історик Аполлон Кузьмін (1924–2004 рр.) вважав, що назви «руги» і «руси»  відносять до одного й того ж народу, і пояснював їхню назву певною специфікою (наприклад rousse — (суч. франц. рудий, руда), rouge — (суч. франц. червоний)).‌

‌Існує також думка, що Русь — це назва торговельної корпорації, до якої входили купці, ремісники і навіть жреці із числа балтійських слов'ян та скандинавських вікінгів (в якості воїнів найманців). Саме завдяки їй Олег захопив Київ, для того щоб дати змогу корпорації контролювати шлях «з варяг у греки», оскільки Волзький торговий шлях контролювали їхні конкуренти, єврейські купці рахдоніти.
‌

‌Згідно іншій версії, назва «Русь» походить від племені росів, що жили біля річки Рось у Середньому Подніпров'ї  (можливо, про нього згадує у VI ст. візантійський письменник Захарій Ритор). До речі, український письменник Лесь Качковський у своєму романі «Олег імператор русів» натякає на походження балтійських русів із Подніпров'я. Мовляв, їх залишив на півночі серед словен київський князь Богдан (мова про літературного персонажа Івана Білика, Богдана Гатила, якого насправді звали вождем гунів Аттілою), щоб захистити їх від скандинавів. Пізніше вони емігрували у Фрисландію, де утворили графство Рустріген, правителем якого був Рюрик, та заклали основи торговельної корпорації Русь (адже саме Фрисландія була одним із європейських центрів торгівлі у Середні віки).
‌
Існує також версія про походження Русі від сарматських племен роксоланів та аорсів. Мовляв, саме у Середньому Подніпров'ї роксолани і аорси змогли закріпитися, та згодом, на фінішній прямій своєї асиміляції із слов‘янами, дали могутній імпульс творенню Русі.

Але як би там не було, у кожній версії є своя частка правди. Тим більше, що вони більш переконливі, ніж норманська версія походження Русі, згідно якої термін походить від фінського ruotsi (гребці), нібито саме так називали угро-фіни вікінгів. І вже від них слов'яни запозичили назву. І хоча це повний абсурд, адже культурно вищі слов'яни не могли запозичити нічого від більш диких угро-фінських племен, оскільки відомо, що культурні запозичення йдуть від більш цивілізованих народів до менш, але така аксіома існує в історичній науці.

Тому що ніде немає скандинавського народу під назвою «русь». Але він, згідно теорій норманістів, має бути. Тож не знайшовши ніякого такого скандинавського народу, вони придумали гребців. Тому нам ще доведеться з'ясувати, звідки насправді взялись руси, на Балтійському морі та в Середньому Подніпров'ї, а також вивчити питання про те, чи дійсно оті племена, які історики називають роксоланами й аорсами, є прийшлими або місцевими. Бо саме в козацькі часи Україну називали Роксоланією (через це наложниця турецького султана, Настя Лісовська, отримала ім'я Роксолана, що в буквальному сенсі слова означає «жінка з племені роксоланів»). Але повернімося до варягів.

Не скандинавське походження варягів підтверджує і вшанування ними Перуна — бога грому, блискавки і воїнів, який був дуже популярним у Балтійському регіоні серед західних слов'ян та балтів, про що згадано в літописах. На відміну від варягів, вікінги шанували своїх богів, Одіна і Тора. Звичайно, серед варягів, вихідців із середовища балтійських слов'ян, були і вікінги, що не можна заперечити, адже їхнє перебування на Русі відоме у скандинавських сагах.

Але все ж перевага була таки на боці слов'ян. Адже відомо, що гербом Рюрика був сокіл-рарог, божество західних слов'ян. Рарогами, до речі, називали племена бодричів, які головували в Ободритському союзі, до якого входили і вагри. Вікінги, як відомо, шанували не сокола, а ворона. Відомі ворони Гуґін і Мунін служили скандинавському богу Одіну.

Підсумовуючи, варто зазначити, що згадані в «Повісті минулих літ» варяги-руси — це сукупність балтійських слов'ян. І, можливо, це дійсно була торговельна корпорація. Адже слов'янські торгові поселення були набагато більшими за скандинавські. І, крім того, слов'яни торгували по всьому Балтійському морі. І навіть будували свої поселення на Скандинавському півострові. Так, село Вендель у Швеції, за яким археологи датують фінальну епоху германського залізного віку, вважають за слов'янське поселення вендів-венедів.

Але як так сталося, що про потужну цивілізацію західних слов'ян забули? Чому нам краще відомо про вікінгів зі Скандинавії, ніж про них? Адже балтійські слов'яни у мореплавстві та у військовому мистецтві не поступалися грізним сіверянам. І чому ми краще знаємо про селища інків, мая і ацтеків, ніж про городища західних слов'ян, як-от Староград, Аркона,‌ Ретра, Волин?

Мабуть, через політичний підтекст. Адже починаючи із часів Петра І, у російській імперії науку творили європейці. І історія тут не виняток. Так, німецький історик та філолог Готліб Зігфрід Баєр (1694–1783 рр.), який зовсім не знав російської мови, у 1725 р. займає посаду керівника кафедри східних древностей і мов. Саме його вважають творцем російської історії та норманської теорії, згідно якої Русь заснувала купка скандинавів, що припливла правити дикими слов'янами в Новгород і Ладогу.

Його наступники Герхард Фрідріх Міллер (1705–1783 рр.) та Август Людвіг Шлецер (1735–1809 рр.) всіляко намагалися не допустити антинорманського видання «Древня російська історія» Михайла Ломоносова. А коли і допустили, то тільки після його смерті. Та й то під своєю редакцією. І в такий спосіб виникла норманська теорія, яка, по суті, наразі є головною в історичній науці.