На жаль, за роки незалежності в Україні так і не сформувалося громадянське суспільство. Про це свідчать бурхливі події останнього тижня. Безумовно, є активісти, волонтери, ветерани АТО, які намагаються протистояти корумпованій владі. Але більшість народу (чи то населення) залишається пасивною, байдужою, заляканою репресіями і голодоморами масою, яка продовжує керуватись принципом "моя хата скраю".
А мені пригадався вірш 25-річної давнини. На жаль, маю констатувати, що з тих пір так нічого і не змінилося.
Хто ми?
Іншим людям безтурботно -
Їм і сонце гріє.
А мені болить питання:
"Хто ми є такії?"
Довго розуму нас вчили
I Москва, й Варшава,
Ми ж хитали головами,
Аж чуби тріщали.
Ляхи кажуть: - Ви - поляки.
- Zgadzam się z mosc Panem.
Це відомо, як і те,
Де зимують раки.
Росіяни: - Малороссы -
Разновидность русских.
- Певна річ, що "разновидность",
Коли пан так просить.
А то може ми - татари,
Чи таки - монголи,
"Золотого Тамерлана
Онучата голі"?
А ще, може, ми - румуни,
Угри, молдавани?
Чи, що зреклись свого роду,
Безрідні Івани?
Невже були і ми вільні
Та мали гетьмани?
Кажуть, вміли панувати.
Чи то все - омани?
Чи хрестив нас Володимир
I вогнем, і герцем?
То ж чому ми так зчерствіли
I душею, й серцем?
Своя хата, своя мова
І своя родина ...
Все це є у нас, панове.
Та чи є Вкраїна?
© Володимир Селезньов, 1992
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Не гунявте басом,
Не шепіть-те по зміїн’ї,
Бо зірветься часом,
Свисне так по Україні,
Рубоне, не квасом
Заллєтеся, репнуть спини,
Репетнете гласо,
Та й не від ляпасу.
Читать полностью: http://h.ua/story/55538/#ixzz4hSb4bkjS