Хто любить - не ховається!

Іноді здається, що варто закритися від цього світу. Сісти посеред кімнати, затулити вуха ватою… і все. Спокій. Не чути, не бачити. Не боротися і не робити чергові спроби. Втома. Скільки можна знову і знову, одне і те саме, ті самі граблі… Здається, лише рівень мислення начебто вищий. Проте… Як це все сумнівно. Вищий порівняно із чим? Але не про це зараз…

Іноді охоплює така зневіра, що вже нічого не хочеться.  Хочеться лише сказати «Байдуже», проте суть у тому, що насправді НЕ байдуже. Будучи частиною світу, не може бути байдуже. І цей стан байдужої небайдужості  втомлює, мучить, змушує шукати відповіді.

У пошуку – безперервному пошуку. Знаючи, що десь має бути основа, перераховуються можливі варіанти. Зрештою щось приймається, потім знову відкидається і ще раз перераховується...

І знову зневіра, знову сумнів, знову пошук… Безперервно – де ж межа?

Іноді хочеться закритися від всього світу… АЛЕ… Що тоді залишиться?   

Можна забити, забути чи зробити вигляд, що забуто… Можна багато чого іншого. Але питання залишається, а за ним  - невизначеність, страх, біль, розчарування.

Суть, суть і ще раз суть – все прямує туди. Для чого, кого, навіщо? І навіть, якщо поки що відповідей немає, є віра. Вона завжди десь там, в тіні та емоціях, переживаннях та болях. Вона є! Віра як сила і прагнення вперед. Віра як протилежність ЗНЕВІРІ.

Людина не має права на байдужість. Вона не має права на зневіру. За умови, що вона любить життя. Адже той, хто любить життя, ніколи не ховається, не тікає, не забуває...  

п.с. А Ви любите життя?