Холодно. Плаче сопілка тужливо.
Скрипка мінорно їй підвиває.
Ми в несподіване віримо диво.
Чи воно прúйде? Його ж бо немає.
Манна небесна, мабуть, вже не впáде.
Бога безглуздям своїм розгнівили.
Як маєм жити – ворог нам радить.
В гній ми тризубові вила встромили.
Годі вже плакати, долю ганьбити.
Десь під порогом тупіє сокира.
Батьку Тарасе, будéмо гострити?
Бо лиш лежати – не бачити миру.
Анатолій ВЛАСЮК
9 листопада 2017 року
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.