ХАВРА І ГОРПИНА

ХАВРА І ГОРПИНА
 
Коли Уляна завагітніла, то домовилася з Петром: якщо народиться донечка, він дає їй ім’я, якщо син – вона.
Згодом з’ясувалося, що в них буде дві дівчинки. Чоловік сказав, що назве їх Хаврою і Горпиною. Так звали його бабусь, яких він дуже любив. Коли був маленьким, їздив на канікули до них: пів-літа з мамою до баби Горпини на Вінниччину, пів-літа з татом до баби Хаври на Житомирщину. Бабусь уже давно нема, а батьки загинули в автомобільній катастрофі минулого літа.
Спочатку Уляна думала, що Петро жартує. Справді, які можуть бути хаври-горпини! Не те що в місті, навіть у селі, мабуть, уже ніхто так дівчаток не називає.
Мама порадила назвати їй одну донечку Зоєю, а другу – Катею. Проти Катерини Уляна нічого не мала, а ось Зоя викликала сумнів. Не тільки на згадку приходило “змія особливо ядуча”, а й були паралелі із Зоєю Космодем’янською. Можливо, радянські піонери й любили її, але в незалежній Україні вона не користувалась особливою пошаною. Ніби випливли факти, що підпільниця спеціально провокувала німецьких фашистів підпалами будівель, а ті розстрілювали невинних людей. Достеменно Уляна не знала цієї історії, але саме ім’я Зоя їй точно не подобалось.
До пологів ще було далеко, так що пристрасті навколо імен дівчаток вщухали. Петро теж примовк, а коли хтось випадково заїкався на дану тему, поспішно переводив розмову в інше русло.
Тільки-но Уляна народила, він перший заговорив про Хавру і Горпину. Вже й теща не вибирала слів до зятя, вже й Уляна заходилась в плачах, і боялись, що в неї зникне молоко в грудях, – але Петро стояв на своєму. Трохи втихомирило жінок те, що Петрові наснився сон, в якому мама казала йому назвати донечок саме Хаврою і Горпиною.
Коли пішли хрестити дітей, старенький священик зрадів. Давно батьки не називали немовлят такими рідкісними іменами. Його слова розтопили серця Уляни та її мами. Дівчинку, яка народилася швидше, назвали Хаврою, а молодшеньку – Горпиною.
Спочатку вдома ніхто, крім Петра, не називав донечок по іменах. Ба, більше! Теща соромилася казати, що її внучок звуть Хаврою і Горпиною, коли в неї про це хтось запитував.
Але поступово все налагодилось. Хавра і Горпина стали улюбленицями сім’ї, а їхні імена вже не викликали такий спротив, як раніше. Та й навколишні змирилися з незвичністю, хоча колись без сміху не обходилось.
У школі Хавра і Горпина з першого класу були відмінницями. Діти дражнили їх через імена, але ж треба було і домашнє завдання списати, і підказку на уроці отримати. Хавра і Горпина були безвідмовними і зла не пам’ятали. Однокласники призвичаїлися до їхніх імен і вже не кепкували з дівчаток.
Перші збої почалися в сьомому класі. Хавра прийшла додому вся в сльозах. Горпина розповіла, що сталося. З’ясувалося, що хлопець з дев’ятого класу назвав Хавру Ховрашком, і це глузливе прізвисько закріпилося за нею. Але трагедія полягала навіть не в цьому. Хавра була закохана у свого кривдника. Якби в неї було інше ім’я, він би не глузував з неї і теж кохав би. Так думала дівчина і сказала про це бабусі й батькам.
Теща переможно глянула на зятя: мовляв, бачиш, до чого призвели твої дурні експерименти.
Петро зберігав олімпійський спокій і перевів погляд на стіну, де висіли фотографії його покійних бабусь.
У дев’ятому класі Горпина сказала, що коли отримає паспорт, то змінить своє ім’я. Десь вона почула, що повнолітні мають право так робити.
– Може, ти ще й прізвище зміниш? – єхидно запитав Петро.
– Коли вийду заміж, – відрізала донечка.
Навіть тещі не сподобалась така відповідь, але вона нічого не сказала.
І лише Уляні було байдуже до цього всього. Вчора лікар сказав, що у неї рак грудей. Вона боялась розповісти це мамі, чоловікові, донькам.
 
Анатолій ВЛАСЮК
10 квітня 2017 року