ГРИГІР САВОВИЧ СКОВОРОДА. РОДЗИНКИ ЖИТТЄПИСУ І СВІТОГЛЯДУ

ГРИГІР САВОВИЧ СКОВОРОДА. РОДЗИНКИ ЖИТТЄПИСУ І СВІТОГЛЯДУ

Та й списую Сковороду

(Т. Шевченко).

 2022 рік – рік Григора Сковороди (він же – «Григорій Савич», як писали по-московинському у часи нашого мислителя). 300 років тому, 3-го грудня 10722 р., народився славетний український мислитель, просвітник, поет, гуманіст, педагог Григір Савович Сковорода, гуру, як назвали б його на сучасний лад. Тому згадаймо теплими словами непересічну постать українського любомудра, який ідентифікує у собі велич українського духу, глибинні філософські витоки, особисту гідність і свободу. А творча спадщина Григора Сковороди справедливо належить до золотого фонду культурних надбань не лише України, а й людства.

ЮНЕСКО оголосило 2022 рік Роком українця Григорія Сковороди! З чим ми зустріли цей День, насправді розминувшись зі Сковородою, котрий майже триста літ тому закликав "попалити супостатів щоб побачити Вселенну спасенною!"?..

 Життєписне (коротко).

Народився Г. Сковорода на Полтавщині у родині спадкових козаків. Вивчав грецьку, церковнослов’янську, латинську, німецьку, польську та инші мови. Умів грати на сопілці, флейті, бандурі, гуслях, скрипці, лірі. Був собою в усьому. Працюючи педагогом у Харківському колегіумі, мав власну систему оцінювання. Замість балів він писав справжні вироки: «вельми туп», «справжнє безглуздя», «досить гострий», «звєрок востроє» тощо.

 Саме Г. Сковороду називають зачинателем жанру байки.

 Г. С. Сковорода надавав перевагу особистій духовній свободі. Відстоював права людської особистости в кожній людині. Відкрито засуджував московинських гнобителів. Філософські трактати присвячував переважно етиці. А головним сенсом людського існування вважав самопізнання. Був живим прикладом, як треба тримати власну гідність, і показував її, незважаючи на посади й чини. Якось гонорова московинська імператриця Катерина ІІ захотіла побачити відомого українського філософа особисто. Він прибув на її запрошення до палацу. Коли ж вона зайшла до зали, всі вклонилися, крім українського мандрівного мудреця. На царицине запитання, чому він не кланяється їй, відповів так: «Не я бажав тебе бачити, ти сама захотіла на мене подивитися. А як же ти мене роздивишся, коли я перед тобою удвоє зігнуся?». Отаке високе почуття власної гідности мав всесвітньовідомий українець Григір Сковорода!

• Г. С. Сковорода – це найвидатніша постать у культурному й літературному житті України ХVIII ст. Український мандрівний філософ. Г. Сковорода – це філософ-містик, богослов, просвітник, гуманіст, поет, педагог, можливо, й композитор літургійної музики. Мав значний вплив на сучасників і прийдешні покоління своїми байками, піснями, філософськими творами, а також способом життя, через що його називали Сократом.

 Портрет українського мислителя, генія думки, поета Григора Сковороди був майже у кожній оселі. Адже раніше замість християнських образів релігійних чужинців у кожній українській хаті висіли портрети світочів української нації. Послідовниками  Г. Сковороди вважали себе І. Котляревський і Т. Шевченко.

 Чим же відзначилася ця людина, що навіть досі московини намагаються привласнити собі постать українського гуру? Те саме намагалася зробити й церква, приписавши йому роль «церковного апологета», а за совєтів комуністи начепили йому ярлика «атеїста». Нині християни всіх конфесій і мастей силкуються представити Сковороду як істинного християнина… Та якщо прояснити для себе життєвий шлях нашого мудреця, то Г. Сковороду треба вважати предтечею великого духовного переосмислення нав’язаної народові християнської релігії. Недарма Григір Савич тричі відмовився від запропонованих йому християнством високих церковних санів, а біблію назвав «брехнею».   

 Молдовський письменник та історик Александру Хиждеу писав, що Г. Сковорода створив власну концепцію троїстого самопізнання, яка включала: пізнання себе як особи (іndividuum), як громадянина (in statu) і як власне людини (in genere). Сковородинське «пізнай себе» передбачало «пізнання свого народу й себе в ньому» вже хоча б тому, що на противагу просвітницькому гаслу: «Всі люди рівні» – наш мислитель стверджував: «Усі люди різні».

  Літературну й філософську спадщину Г. Сковороди загалом зберіг його учень Михайло Ковалинський, одначе й досі деякі його твори не знайдено.

     Молдовський письменник та історик Александру Хиждеу стверджував, що у Г. Сковороди був твір під назвою «Симфонія про народ», і навіть подав із нього цитату: «Кожен мусить пізнати свій народ і себе в ньому. Чи ти рус?.. Будь ним… Чи ти лях? Будь ляхом. Чи ти німець? Німечествуй. Француз? Французствуй. Татарин? Татарствуй. Усе добре на своєму місці й своєю мірою…».

Світогляд 

• Григір Сковорода справді не вважав себе християнином. Мало того, він стверджував, що «сповідувати християнство і казати брехню єсть одне і те ж саме!».  
• Нашому великому мудрецеві церква тричі пропонувала сан священника і тричі Сковорода відмовив.
• Важливим етапом у формуванні Г. Сковороди, як і Т. Шевченка та С. Руданського, стали наші прадавні Книги, незважаючи на нищення, починаючи з 18 століття (за І. Рассохою). Мало того, він навіть передав одну з давніх книг на сховок нащадкам козаків. Ось як пише про це письменник В. Шовкошитний: «Богатирський епос часів княжої Руси зберігався у репертуарі кобзарів до ХХ століття! Про Кахтирі говорили тільки пошепки і лише близьким людям. На вцілілих рукописних зшитках ворожили і мали їх за священні тексти і за великий скарб. У Кахтирях – глибокі знання українців про наше давнє, дороге нам буття, яке різні вороги намагалися приховати від нас. Велесову книгу, вдруге переписану нашими таборитами під час Гуситських воєн. Її зберігали сліпі старці-кобзарі, а передав на сховок до Старого Бурлука нащадкам козацьких полковників Донцям-Захаржевським Сковорода». (Shovkoshytnyi Volodymyr, 9 березня 2019 р., фейсбук). Гадаю, маючи в руках таку Книгу, познайомившись із нею, не могла свідома людина, мислитель (!), не змінити свою думку про чужовір'я, навіть якщо вона до того часу ще не прозріла. А той, хто мислить, не може не прозріти, навіть без Велескниги. Так сталося й зі Сковородою. І з Т. Г. Шевченком. І не лише з ними… Рідновірами були Г. Сковорода, В. Шаян, С. Плачинда та ще зо двіста мислителів.
• Г. Сковороду вважають предтечею великого духовного переосмислення нав’язаної українцям-русичам християнської релігії. Недарма він тричі відмовився від запропонованих йому високих церковних санів, а "Біблію" назвав «брехнею».
• Мій вірш - як висновок:  

СКОВОРОДА ПІШОВ ОД ЦЕРКВИ ☼

Мислитель наш пішов од церкви!

Бо він – мудрець, бо вільним був.

А нас чужинство душить. Це ж ви 

Вже й «Бог» перетворили в «Буг».

А ти?.. Залишиш зомбо-секту?

Коли ж навернешся до свого?

Забудь чужинську бізнес-церкву!

До Рідного звертайся Бога.

Та ти не можеш без Патрона…

А ліпше – сам собі будь Богом.

Не возведи нікому трону!

Ціл(н)уй прабатьківські пороги!

Мова творів

• Щодо мови, якою писав Г. Сковорода, мені суголосна думка Максима Полив'яного: «Сковорода навчавсь, то мова навчання вже була російська (тодішня), отже, наприкінці 18-го століття культурною верствою Лівобережної України староукраїнську мову (вже мертву на ті часи, якою писали до початку 18-го ст.) було вже втрачено, і письмовою мовою освічених українців на той період (до Котляревського) була літературна на той час російська мова – вони попросту володіли нею, на відміну від староукраїнської, а народну ще не було літературизовано (звісно, вживалися українізми, бо розмовною мовою була звичайна собі українська...). Світ, у якому домінують «гроби поваплені» – біблійний вираз, який любив вживати Г. Сковорода про тих, хто ховає гниль і сміття за глянцем та позолотою. Григір Сковорода – це вам не ряджений філософ, не симулякр, як тепер кажуть, а Той, хто запалив свічку у темряві, що вкрила Україну у 18 ст., і вона світить досі».
• Пам’ять
• У час декомунізації дуже доречно згадати про нашого мудреця, тим паче в його ювілейний рік. Тож якщо у вашому місті чи селі ще нема назви вулиці, бульвару, майдану, проспекту, книгозбірні, школи або філософського скверика чи парку імени цієї видатної постаті світового масштабу, то зініціюйте й запрошуйте мешканців вашого краю підтримати цю ініціативу. Це місце має стати знаковим, від якого підуть хвилі та вібрації позитивних змін в суспільстві.

«Та й списую Сковороду», – зізнавався Т. Шевченко. І я посписую: у значенні – понабираю по буквочці його нетлінні вислови, аби-м не забували. Бо хоча за життя Григір Сковорода не видав жодної книги, проте читачі його шукали самі, масово читали й цитували, переписували рукописи і пропагували їх. Вислови Григора Савича Сковороди актуальні і в наш час!

Крилаті фрази Григора Сковороди

- Безумцеві властиво жалкувати за втраченим і не радіти з того, що лишилось.

- Більше думай і тоді вирішуй.

- Визначай смак не за шкаралупою, а за ядром.

- Все видиме має невидиме.

- Все минає, але любов після всього зостається.

- Добрий розум робить легким будь-який спосіб життя.

- Для шляхетної людини ніщо не є таким важким, як пишний бенкет, особливо коли перші місця на ньому займають дурні.

- Думки, наче повiтря; його годi побачити, але воно твердiше землi i сильнiше води: ламає дерева, руйнує будiвлi, жене хвилi й кораблi, їсть залiзо i камiнь, гасить і роздуває полум’я. Так й думки сердечнi – начебто нема їх, але вiд цiєї iскри пожежа, хвилювання i руїна, вiд цього зерна залежить цiле дерево нашого життя.

- Душе моя, знай, що читати Біблію і брехню – це те саме.

- З видимого пізнавай невидиме.

- Кожен мусить пізнати свій народ і себе в ньому.

- Кратко сказать, все библіа преисполнена пропастей и соблазнов... Помни, что библія есть еврейская с ф и н к с  и не думай, будто об ином чем, а не о ней написано: «Яко лев, рыкая, ходит, искій, кого поглотити.

- Краще голий та правдивий, ніж багатий та беззаконний.

- Лід на те й родиться, аби танути.

- Любов виникає з любови; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю.  

- Майбутнім ми маримо, а сучасним гордуємо: ми прагнемо до того, чого нема, і нехтуємо тим, що є, так ніби минуле зможе вернутись назад, або напевно мусить здійснитися сподіване.

- Моя самотність відкрила мені небо! 

- Мудрець мусить і з гною вибирати золото.

- Найбільшою відплатою за добро є робити добро.

- Не все те недійсне, що незбагненно дитячого розуму.

- Не вчіть яблуню родити яблука, краще відженіть од неї свиней.

- Не розум від книг, а книги від розуму створилися.

- Не за обличчя судіть, а за серце.

- Нехтуємо найвищою наукою, до якої всякому століттю, країні й становищу, статі й вікові відчинені двері, тому що щастя всім без винятку потрібне, чого крім неї, про жодну науку не можна сказати.

- Недостатньо, щоб сяяло світло денного сонця, коли світло голови твоєї затьмарене.

- Нема нічого небезпечнішого за підступного ворога, але нема нічого ядовитішого від вдаваного друга.

- Неправда гнобить і протидіє, але тим дужче бажання боротися з нею.

- Не той дурний, хто не знає… але той, хто знати не хоче.

- Не шукай щастя за морем.

- Ні про що не турбуватись, ні за чим не турбуватися – значить, не жити, а бути мертвим, адже турбота – рух душі, а життя – се рух.

- Пізнай істину – й у твою кров увійде Сонце.

- Подяка блаженній натурі за те, що потрібне зробила неважким, а важке – непотрібним.

- Роби те, до чого народжений, будь справедливий і миролюбний громадянин, і досить із тебе.

- Сліпі очі, коли затулені зіниці.

- Ти не можеш віднайти жодного друга, не нашукавши разом з ним і двох-трьох ворогів.

- Уникай людей, які, бачачи твої вади і недоліки, виправдовують їх або навіть схвалюють. Такі люди або підлабузники, або боягузи, або просто дурні. Від них не чекай допомоги ні в якій біді чи нещасті.

- Уподібнюйся пальмі: чим міцніше її стискає скеля, тим швидше і прекрасніше здіймається вона догори.

- Хіба може говорити про біле той, котрому не відомо, що таке чорне?

- Хто соромиться визнати недоліки свої, той з часом безсоромно виправдовуватиме своє невігластво, яке є найбільшою вадою.

- Хіба може говорити про біле той, котрому невідоме, що таке чорне?

- Хто добре запалився, той добре почав, а добре почати – це наполовину завершити.

- Чи не дивина, що один у багатстві бідний, а инший у бідності багатий?

- Чорну книгу світ читає. Ми ж – книгу світла відкриваємо.

- Шукай правдивої істини в твоєму власному серці. Коли правда заключена в нашому серці, тоді навіщо тобі єврейської Біблії з її брудними водами брехні, що заливають цілий світ.  

- Що вподобав, на те й перетворився.

- Як ліки не завжди приємні, так і істина буває сувора.

- Якщо любиш прибуток, шукай його пристойним шляхом. Тисяча на те перед тобою благословенних ремесел.

- Як нерозумно випрошувати те, що й сам можеш досягти!

- Як хто посіє в юності, так пожне в старості.

- «Я дуже задоволений тим, що не подобаюсь мерзотникам! Похвально не подобатись поганим!».

- Я не покину Батьківщини. Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця.

(Любов Сердунич)