ГРУ ЗСЕРЕДИНИ
Віктор Суворов. Акваріум.
Це, як на мене, одна з найбільш вагомих книг колишнього радянського розвідника.
Вона про військову розвідку. Ті, хто служив у ГРУ (Головному розвідувальному управлінні), були вищими за статусом, ніж працівники КГБ, і підпорядковувалися ЦК партії.
“Вхід – рубль, вихід – два” – ось основний принцип цієї організації. Книга починається з опису живого спалювання людини, яка порушила правила.
Історія військової розвідки Радянського Союзу знає полковника ГРУ Олега Пеньковського, якого розстріляли 1962 року за зраду. Мабуть, він був одним з тих, хто, як стверджує автор, зрозумів, “що чим довше продовжуватиметься комуністичний сон, тим страшнішим буде пробудження”.
Віктор Резун (таким є справжнє прізвище письменника) зсередини показує життя таємної організації, а особливо її верхівки – Акваріуму, - про існування якого у Радянському Союзі знали лише обрані. Людське життя не цінувалося. Його використовували лише для виконання спеціальних завдань, а коли керівництво бачило, що підлеглий зробив крок вправо чи вліво, або просто відчувало, що може зрадити під впливом тих чи інших подій, - таку людину знищували, як відпрацьований матеріал.
Автор скрупульозно підводить свого героя до думки втечі. Яким би ти не був відданим радянській системі, все одно може знайтись такий, який у цьому сумніватиметься. Тому краще діяти на випередження. Саме таким чином Вікторові Резуну вдалося врятувати власне життя, хоча й досі він ходить під розстрільною статтею.
І все ж не покидає відчуття, що Віктор Суворов залишився патріотом ГРУ, віддаючи належне тим професіоналам, які працювали в організації. Диверсії, вбивства, втручання у справи інших держав залишаються поза кадром, бо незмінним було завдання – не допустити руйнації Радянського Союзу. Таким радянським чоловіком Віктор Резун залишився й досі. Як раніше треба було вдосконалювати радянську систему, так і сьогодні можна вдосконалювати путінський режим. Ось незмінна думка, яку можна вичитати між рядків.
Звісно, це художній твір, у якому багато вигадок і авторської фантазії. Проте сутність військової розвідки від цього не змінилася. Могутня структура й досі змінює режими, президентів, втручається у внутрішні справи інших держав. Можливо, нині вона не така всесильна, як раніше, але скидати її з рахунків теж не варто.
У цій книзі чи не вперше прозвучав антиукраїнський мотив у всьому творчому доробку Віктора Суворова. Звичайно, слід зробити похибку на той час і врахувати зміну позиції самого автора, але факт залишається фактом. Тому, мабуть, видавець, який зараз готує книги Суворова українською мовою, мав би звернути на це увагу. І мова не йде про банальну цензуру. Це неприпустимо. Але у передмові чи післямові слід вказати на це, аби не дезорієнтовувати читача.
Загалом ця книга Віктора Суворова, як і інші, може слугувати чудовим посібником для розкриття сутності радянської системи. Важко судити про її художні якості, але те, що читається вона легко, - факт незаперечний. Віктор Суворов уміє зацікавити читача неординарним підходом до висвітлення теми, знанням матеріалу і майстерним викладом.
Анатолій ВЛАСЮК
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
