Гострослов

15 жовтня 1895 р. в с. Острівець, нині – Теребовлянського району, в сім’ї вчителя народився Володимир Ґжицький. "Професорів Влодко" гасав босоніж полями, пропахлими печеною картоплею, борюкався в річці, що пахла коноплями, вдихав повітря, напоєне легендами про Василька, Морозенка, козаків. З дитинства Влодко разом із молодшим братом Степаном захоплювалися природою. Чи не тому С. Ґжицький став доктором біохімії?
 
uahistory.com
 
Закінчив Влодко місцеву школу, а потім українську гімназію в Тернополі, де мову викладав поет Василь Пачовський. Він познайомив майбутнього письменника з творчістю І.Франка і з самим І.Франком, який читав гімназистам "Мойсея".

Війна 1914 р. перервала навчання. У 1918 р. В. Ґжицького мобілізували до австрійської армії. Він навчався в офіцерській школі в Єгендорфі, потім – у Кам’янці – Струмиловій. Коли Австро-Угорщина розпалася, поручник служив в Українській Галицькій Армії (УГА). Коли військо УГА було розбито армією Ю.Галлера, молодий галичанин вирушив на "велику Україну". Перейшов Збруч, добрався до Харкова. Він навчався у Харківському інституті сільського господарства й лісництва. Працювати ж довелося в системі Наркомосу УСРР.

В. Ґжицький вступив до спілки селянських письменників "Плуг", видав 1924 р. збірку віршів "Трембітині тони". Славу Ґжицькому принесла проза: повість "Муца" (1928) – тепла історія "маленької" людини — старого ганчірника, котрий їздив містечком охлялою шкапиною Муцою.

Наступного року В. Ґжицький у складі експедиції О. Довженка побував на Алтаї у віддаленому селі на березі Кара-Кол (Чорного озера), провів літо серед аборигенів гірського краю — ойротів і написав роман "Чорне озеро". В. Ґжицький показав екзотичну незайманість природи, самобутнє життя, прадавню історію; довів, що нова влада сприяє руйнуванню життя ойротів, нові порядки калічать природу й характери людей на Алтаї. Твір приніс автору всесоюзне визнання; він з’явився в альманасі "Літературний ярмарок", потім окремим виданням.

Уже тоді проявилися основні риси характеру Володимира Ґжицького. Він належав до інтелігентів європейського крою, він жодного разу не дозволив собі запізнитися бодай на хвилину: чи то збори, чи запрошення на виступ, чи ще там що. Володимир Ґжицький не прощав необов’язковості іншим. Таким був член організації "Західна Україна" Антон Шмигельський, сусіда Ґжицького по будинку "Слово".

Грубий, нахабний Шмигельський був другим чоловіком красуні й розумниці Наталії Забіли. У Антона з Наталією було двійко донечок, які померли одна за одною. Звичайно, Забіла нервувала, зривалася, за що чоловік бив її та її сина від першого шлюбу Тараса Божка. Лицар за природою, Ґжицький вступився за жінку, що викликало бурю з боку Антона. Забіла й Шмигельський розлучилися, але екс-чоловік не виїхав із кооперативної квартири дружини. З ревнощів, з ненависті, колишній чоловік став "стукачем". Ще в ті часи казали, що сексот Антін Шмигельський причетний до загибелі багатьох своїх земляків, членів літературної організації "Західна Україна" – Д.Загула, М.Ірчана, В.Бобинського, В.Ґжицького, восьми осіб із родини А.Крушельницького.

В. Ґжицький з любов’ю та повагою ставився до всього вишуканого, прекрасного, особливо до жінок. На той час він холостякував, бо з дружиною Галею домовилися розлучитися до кращих часів. Та кращі часи не настали: у грудневу ніч тридцять третього його взяли з чужої квартири, від чужої жінки – і з Галею вони не побачилися. 7 грудня 1933 року був виписаний ордер на арешт В. Ґжицького. У постанові на арешт йому інкримінувалася приналежність до контрреволюційноï організаціï УВО (Украïнська військова організація) та участь у терористичній діяльності.

Володимир Ґжицький пригадував, як він давав свідчення: "У період ведення слідства мені давали тільки 300 грамів хліба і тарілку супу, через що я дуже заслаб… За ніч мене піднімали разів по 10 і вели до Грушевського [слідчий ҐПУ], який щоразу вимагав у мене зізнання… На допиті я сказав Грушевському, що Досвітній, Губенко та інші готувалися вбити Чубаря, але ці свідчення не відповідають дійсності. Вони були сфабриковані й написані самим слідчим Грушевським, а мною за його ж таки пропозицією підписані. Підписав я їх через те, що не міг витримати таких гонінь стосовно мене в період ведення слідства".

1 січня 1934 року на черговому допиті Ґжицький змушений був "визнати", що належав до УВО з осені 1930 року, входив до складу Харківськоï групи під керівництвом С. Пилипенка. До того ж осередку нібито належали А. Панів, М. Дукин, Д. Грудина та А. Головко. В обвинувальному висновку оперуповноважений Грушевський і начальник секретно-політичного відділу ДПУ УРСР Долинський виносили справу В. Ґжицького на розгляд судової трійки ДПУ УРСР і пропонували ув’язнити його на п’ять років у виправно-трудових таборах.

Коли "трійка" вирішувала долю Ґжицького, на терези долі лягли: походження з Галичини, участь в УГА і роман "Чорне озеро". Судова трійка постановила: "Гжицького Володимира Зеноновича заслати до виправно-трудового табору терміном на десять років…"

Відбував заслання письменник у Республіці Комі. У таборі доля звела його з побратимом Остапом Вишнею.

1946 року спеціальним табірним судом був знову засуджений на 4 роки ув’язнення. Але й після відбуття цього покарання В. Ґжицький лишався з тавром контрреволюціонера, а тому міг влаштуватися до праці лише в обмежених регіонах краïни.

В.Ґжицький був заарештований 38-літнім, а в Україну зміг потрапити, коли мав уже шістдесят один рік. Повернувся не сам, а з Марією та її сином. Так склалося, що на поселенні Ґжицький подружився з мисливцем Істоміним, разом ходили у тайгу. Під час останнього полювання друг загинув, тому Ґжицький одружився з удовою та усиновив хлопчика.

Не було вже того здоров’я, часу попереду було малувато, але він ринувся творити. У "після табірний" час В.Ґжицький написав автобіографічну трилогію "У світ широкий" (1960), "Великі надії", "Ніч і день" (обидві 1963). Потім В. Ґжицький написав історичні романи "Опришки" (1962), "Кармелюк" (1971), автобіографічну повість "Слово честі" (1968); низку творів для дітей та про природу.

Та навіть у дуже поважних літах Володимир Ґжицький залишався вірним собі: шанував три чарчини (більше ні-ні), красивих молодих жінок і гостре слово. Слово було настільки гострим, що й понині у Львові згадують виступ секретаря обкому з питань ідеології перед письменниками. Коли ідейний вождь зажадав підтвердження й звернувся до Ґжицького:

– За час радянської влади в нашому древньому місті сталися величезні зміни. Чи не так, Володимире Зеноновичу?

– Так, так, – погодився той, – разючі зміни. От, наприклад, за Польщі у он тому будинку, – показав за вікно, – був бордель, а тепер там школять партійних достойників.
 
uahistory.com
 
Помер письменник у 78 років 19 грудня 1973 р. у Львові.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Що можна дізнатися про себе на основі власних сексуальних фантазій
Наші сексуальні фантазії відображають, принаймні частково, особистісні риси та особливості. Доктор філософії Джастін ЛейМіллер, вивчаючи сексуальні фантазії понад 4000 американців для своєї книги, виявив, основні п'ять факторів особистості. А саме...
Читати більше
УКРАЇНСЬКІ РОБІН ГУДИ
В історії України відомо чимало славетних імен народних месників та благородних розбійників, які намагались відновити соціальну справедливість, грабуючи багатих та роздаючи награбоване бідним. То чиї це імена та що відомо про цих персон?
Читати більше