На жаль, трагічність в історії українського народу зустрічається часто. Однією з наймасштабніших трагедій ХХ ст. є Голодомор чи Великий Голод. Як наслідок, було не тільки безжально винищено величезну частку українського селянства, а й зведено нанівець деякі усталені традиції життя української сім’ї загалом і жінки зокрема. Власне про спроби української жінки вижити в умовах Голодомору й піде мова.
Українські жінки під час Голодомору були різними у своїй діяльності. Хтось брав безпосередню участь у насильницькому розкуркуленні селян (так звані активісти). Інші були серед розкуркулених. Ще одним пощастило спостерігати ці жахіття збоку (це були міщанки, сільські вчительки, лікарки, адміністративні працівники сільських рад і колгоспів).
Саме в той час поширились так звані "бабські бунти" чи "бабські волинки" (їх лідерами були чоловіки, але жінки становили більшість учасників). Це було об’єднання в основному жінок з ціллю страйку чи захисту наявних продуктів (частіше всього посівного матеріалу). Цікаво, що радянська влада не реагувала жорстоко на такі виступи, зважаючи на сприйняття сільського жіноцтва "як найтемнішу частину і без того темних селянських мас".
Голодні селяни залишають село і йдуть до міста шукати хліб. Харківщина, 1933 р. Фото А. Вінербергера
Частина селянок під час насильницької колективізації писали скарги, звертались до найвищих республіканських інстанцій. Інколи, особливо коли скарги і прохання були наполегливими, жінки досягали свого: розкуркулення їхніх сімей припиняли, а іноді й повертали уже забране майно.
Бували випадки, коли жінки "обмінювали своє виснажене голодом тіло на їжу, щоби порятувати від смерті свою родину". Іноді жінку до цього змушували силою: насильницька колективізація супроводжувалась не тільки вилученням продуктів, а й зґвалтуванням.
Шанси на виживання у місті були більшими, ніж у селі, тому деякі матері ішли на відчайдушний крок: залишали своїх дітей у містах (самі казали, що зараз повернуться і втікали). Не зважаючи на трагічність таких дій як для матері, так і для дитини, все ж саме в цей період почали засновувати дитячі будинки у Радянському Союзі. Основна причина: велика кількість бездомних дітей на вулицях. Проте, досить погане харчування у таких закладах частіше всього не могло врятувати надто обезсилених голодом діток.
Джерело:
Кісь Оксана. Голодомор крізь призму жіночого досвіду виживання // Українські жінки в горнилі модернізації. Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
