Годі скиглити! Живи!

Сучасність швидкими, впевнинми кроками простує з ліхтариком в темряві через хащі часу. Для неї неважливо куди або з ким, вона летить на те світло, як комар, навіть не підозрюючи, який сумний кінець зрештою її спіткає. 

Це не анонс до жахастику... ні, це, так би мовити, "від автора". Сумна реальність - картина сучасності.

Єдине, що гріє перелякане, охляле серце - останні 20 століть Бог все таки береже життя цій "підірваній", значить у нас з вами ще є шанс встигнути зробити все, що запланували. Але щось весь час стримує нас... 

Ми знаємо, що наше життя колись перерветься, з або без чиєїсь допомоги. Ми, в принципі, народжуємося і з кожною хвилиною наближаємося до смерті. Це безглуздо спростовувати... Нормальна людина повинна про це пам'ятати, аби стимулювати себе до життя, розуміти, що час не гумовий. Але... але про це забувають... Рутинне життя засмоктує, сил стає все менше, жага до життя зникає, кохання не рятує... Ми починаємо ненавидіти те, що повинні любити, за що повинні бути вдячними. Життя втрачає сенс, стає використаними сірником й у ньому відпадає потреба... 

Такі люди викликають огиду! Вони самі собі копають яму, демонстративно лягають у неї й починають плакати, жаліючи себе. Так може тривати довго. Прохожі, звісно, схочуть витягти цього ідіота, але біда в тому, що він упертюх, якого ще світ не бачив! Зрештою "нещасного" засиплять піском, аби більше не чути його плачу! Й правильно зроблять! 

"Не подобається щось? Стрибни з мосту! Звільни дорогу іншим, хто хоче жити. А скиглити з приводу тяжкого життя не треба, це безрезультатно." 

Люди схильні драматизувати. Вони самі собі вигадують проблеми, а потім плачуть від безпорадності й не задумуються навіть, що усе йде від нудьги! Парадокс нашого часу: мені нудно, але мені лінь. От як хочете, так і розумійте! Найприкріші - ті 50% проблем, які відбуваються не через лінощі. Чому саме вони? Бо нудьга - активна, вона приносить дискомфорт оточуючим (хоча вони це не одразу розуміють). Наприклад, зі мною спілкуються не через те, що я цікава особистість, а через те, що людині просто нудно і їй потрібна тимчасова хоч і багаторазова іграшка.

От так... а ви помічали цю різницю у спілкуванні? Якщо на це не звертати увагу, то жити звісно буде легше... але післясмак від таких "друзів" гірчить... І це ще лайтова побічна дія "нуднощів", бо іноді, після синтезу з "ідіотизмом", все закінчується летальним випадком.  А от "лінощі" самі по собі - пасивні. Вони, як натільні паразити. 

Взагалі, дуже багато в нашому житті залежить від елементарного посмаку, на який ми так рідко звертаємо увагу. Іноді він приємний, іноді нестерпний, а іноді непомітний. У людських взаєминах теж є посмак. До нього варто прислухатися, адже ми все життя спілкуємося один з одним. Посмак допомагає зрозуміти, потрібно спілкуватися надалі, чи вражень від однієї зустрічі вистачить на все життя. А його відсутність свідчить про безглуздість та безрезультатність зустрічі двох, бо порожнеча - це патологія. Людина вимагає від людини або однакового, або вищого за свій рівень спілкування. Якщо він нижчий або взагалі нульовий, виникає ця порожнеча. Принаймні так міркують розвинені особистості, які не втирачають себе на спілкування з моральними каліками.

До речі, про моральне каліцтво... Телепні, яким нудно жити, починають навчати інших. Поради, запитання, застереження й т.д переслідують скрізь, наче тіні, ще незіпсованих людей. Пересмикує від таких, мороз по шкірі пробігає, коли вони починають зі своїм ліхтариком заглядати в мої найсокровенніші місцини. Чуже життя - темний ліс! І нема чого ходити там без запрошення! 

Нас весь час стримує хтось або щось. Весь час ми шукаємо виправдання для вчинків, які його не мають! Знаходимо і йдемо горювати над нашою безпорадністью. Так минають роки, а ми все лежимо і плачемо у власноруч викопаній ямі. Але так більше не може продовжуватися! Треба або перерізати цю мотузку, або знайти мило й повіситися на ній! Тільки ми самі зможемо собі допомогти! Головне пам'ятати, що шанс жити випадає не двічі, і не кожному. Якщо ми й опинилися на Землі, то маємо можливість залишитися в її історії щасливою людиною, яка знає всі свої недоліки, і маючи не так багато часу, ловить кайф, виправляючи їх. 
 

"Чим довше живу, тим більше впевнююся в тому, що Земля в сонячній системі виконує роль психлікарні."
Бернард Шоу