Глибинне явище літератури

"Та ми ж ще ледь старі, трохи давні, трохи підтоптані… – гадав поет Олекса Шеренговий 5 лютого 2003 року, коли явно відчув – "цвинтар дихав у спину". Відтоді не було дня, щоб не летіли спогади в дитинство…

"Пливе у вічності праматінка Земля", війні не видно кінця-краю, а між смертями – плаче немовля, був березень 1943-го, я знаю.

Шеренговий Олекса народився 8 березня 1943-го на Вінниччині, у старенькій хаті в с. Зозів, на річці Соб, що у Буг "немов сазан, впливає".
 
"Шеренгові козаки" України – наймолодший розряд "тих предків, що на прю ставали за честь високу, правду, за народ".

"А ми, ровеснику, весь вік свій вікували,
Долонькою закривши власний рот"?

Перші спогади: поруч мами тато молодий, усміхнений, "як ранок празниковий"; "бабця з прядивом конопляних ниток"; у всіх генетично натруджені руки. "До того, як "Кобзар" я взяв у руки, вже знав його напам’ять майже весь", тому що батьки спонукали до науки, а не до рабства на землі "щепили нелюбов".

"Учись, інакше хвіст волу крутити
Усе життя будеш", – казав учитель знов".

І Олекса не тільки учився, а й малюванням та журналістикою захопився. Взяв запальний шестикласник новелу М. Коцюбинського "Коні не винні" й створив власний сюжет для районної газети про те, як голова та бригадир знищили тополята й кленчуки, посаджені школярами. Швидко знайшлася "невістка":

"- Це ж не ми, а коні! – відмахувалися сільські керівнички. – Що тварині скажеш?!
– Дійсно, що тварині скажеш, що?"

Затямив же ще дітваком аксіому "мовчи, глуха, менше гріха", а таки согрішив… Олексі сподобалося громити начальство, він почав писати частіше, коли став студентом Немирівського педагогічного училища імені Марка Вовчка, коли колгоспне рабство змінив на урбанізоване кріпацтво. Таке радянське життя…

Десь плакала на призьбі стара мати,
Та не було до хати вороття.
Короткі недоспані ночі крутять один і той же сон:
У ставку купає клен гілля густе,
Бузок у сонячних долонях цвіте.

Навчання на філологічному факультеті Одеського державного університету ім. І.І.Мечникова. Бібліотеки, зустрічі з живими класиками української літератури: Максимом Рильським, Андрієм Малишком, Олесем Гончарем, з Григором Тютюнником… Відвідування кіно, театрів, музеїв і книгарень, де запасалися збірками поезій шістдесятників, 4-томним перевиданням "дореволюційного" словника Грінченка.

Здоровий, міцний, романтичний красень, якого любила камера та мікрофон, Олекса працював редактором і телеведучим на Одеській телестудії. Часто друкував у газетах прозу: нариси, новели; поезію вважав інтимною справою, тому неохоче з нею розлучався.

Другокурсником Олекса отримав подарунок – збірку новел "Пташиний переліт". У 1971 р. студент О. Г. Шеренговий написав драматичну поему про Лесю Українку, яку поставило Одеське ТБ. Тоді ж Олекса задумав роман-перлину "Рейс" про митця і його роль у житті суспільства. Знаковий роман злякав комуністів і – твір пролежав у шухляді 27 років: лише в 2001-у за роман "Рейс" Шеренговому була присуджена державна літературна премія імені Олеся Гончара.

У 1971 році Шеренговий став членом Національної спілки письменників України.

Радісний, ясноокий Олекса плавав по горло у ніжному бузковому тумані. Здається, все добре, видано книжку "Гавань долі твоєї", до якої також було включено повість для юнацтва "Монолог для слідчого".

Та "на нігтик вже – причин, щоб порадіти; а зажуритися – причин тих – не злічить…" Вмирають рідні: не стало тата – і з раною у серці автор пише роман "Батько". "Пекучішим за сльози був той ранок, коли мама наснилися мені".

За романами "Батько" і "Любов єдина" на Одеській кіностудії створений двосерійний художній фільм "Золоте весілля" (відзначений премією на фестивалі в Торонто, Канада). У Торонто творчість О. Шеренгового помітили і запросили на місячне стажування на студії "Васікфільм".

А ще Олекса Шеренговий зняв фільми "Тризна", "Блукаючі зірки", художньо-документальні стрічки "Пісня любові" та "Києве мій". Уклав збірку поезій "Мій Молитвослов".

Цікаві, глибокі та своєрідні сюжети народжувалися й опадали – останнього не встиг він дописати… Помер Шеренговий Олексій Гнатович 17.09.2008 р.