Гліб Бабич, ветеран російсько-української війни
Роздуми біля Стіни Пам’яті

Були сьогодні з донькою біля Стіни Пам’яті. Мені пощастило, вона сюди ходить зі мною, а не до мене…

У кожного з нас свій список у своїй важкій історії і пам'ять, а з усіма, у кого на цій Стіні Пам’яті рідні, друзі побратими, просто знайомі, рахунок пов’язаної пам’яті іде на мільйони. Напевне це нас тримає і рятує. І нас і країну, в якій вистачає тих, хто забув або хоче забути війну, яка так і не закінчилася, і тих, для кого вона ніколи і не існувала.

Але є ми, наша пам'ять, наш шлях, наша незакінчена війна, і обличчя на цій Стіні Пам’яті. Цю війну не можна просто припинити, перестати стріляти і припинити. Це ілюзія тієї частини країни, для якої ми і те, за що ми воювали і воюємо, чужі. Хоча війна не прийшла до них завдяки саме тим, хто залишився тільки в пам’яті, і світлинах на цій Стіні Пам’яті.

У нас ілюзій немає. Ця війна закінчиться тільки тоді, коли ми повернемо своє, коли забереться з нашої землі останній покидьок зі зброєю, сам або в ящику. Коли настане логічне торжество справедливості, заради якої з’являються оці фотографії на Стіні Пам’яті, бо інакше ми їх всіх зрадимо, і себе теж.

Спокійного і доброго вам неба, хлопці, і щоби до вас туди якомога рідше ішли ті, хто тримає фронт до цього часу. І щоби швидше настав час, коли на цю стіну повісять не крайню фотографію, а останню, коли ми закінчимо те, що ви почали. Так як треба закінчимо.  Перемогою. Перемога – це коли наша взяла.

Так буде. Дякуємо вам. Вибачте нас.

www.youtube.com

 Канал Самый сок

Фрілансер Валерій Зміївський