ГІНЕКОЛОГІЧНИЙ ЖАХ ПОТОЙБІЧЧЯ

ГІНЕКОЛОГІЧНИЙ ЖАХ ПОТОЙБІЧЧЯ

Стівен Кінг. Метод дихання.

Ця повість “короля жахів” є класичною.
Учасники чоловічого клубу на кожному своєму засіданні розповідають різноманітні історії. Доходить черга до колишнього гінеколога. Він розповідає про жінку, якій відрізали голову, але завдяки винайденому ним методу дихання їй вдається народити дитину навіть після своєї смерті. Історія неправдоподібна, але ніби світ потойбіччя дихає нам в обличчя.
Стівен Кінг не був би письменником світового рівня, якби не ввів читача у привабливу атмосферу свого чергового жахіття. При його розповіді відчуваєш ніби сімейний затишок. Милою здається невинна брехня головного героя у розмові з дружиною. Нема як таких таємниць чоловічого клубу, але ореол засекреченості витає над ним. На його засідання приходять обрані особи, і належність до чоловічого клубу головного героя вже не видається аж такою випадковою.
Стівен Кінг пише те, що від нього хоче почути читач. Парадокс ситуації полягає в тому, що письменник вигадує свої історії, але читачеві видається, що він уже знає те, що йому скажуть, але все одно цікавість не зникає. Детективне начало, присутнє мало не в кожному творінні Стівена Кінга, дозволяє йому тримати читача в напрузі, і той не розчаровується в авторові, дочитавши до кінця чергову повість.
Письменник грає на найтонших струнах почуттів читача. Трошки жаху – але не стільки, щоби довести людей до божевілля. Трошки детективу – але не стільки, щоби розслідувати заплутані вбивства чи інші злочини. І трішки кохання – але не стільки, щоби перетворювати все на мелодраму. Ці три складові й складають основу успіху Стівена Кінга.
Зазвичай жінки у творчості письменника відіграють другорядну роль, служать лише тлом для чоловіків. Так і у повісті “Метод дихання”. Головна героїня переживає нещасливе кохання, коли її кидає чоловік, від якого вона завагітніла. Найбільшим її бажанням тепер є те, аби народити дитину. Але все це ми переживаємо через розповідь колишнього гінеколога, а на події в чоловічому клубі дивимося крізь призму погляду головного героя. Розпізнавання жінки зсередини не дозволяють Кінгу вивести її на провідну роль. Йому, здається, достатньо й того, що вона залишається в центрі оповідки. Втім, це типовий погляд чоловіка на ситуацію, і письменник не хоче перевтілюватись.
Після прочитання кожного творіння Стівена Кінга на душі залишається важкість, але їй на зміну дуже швидко приходить полегшення, бо все, що відбулося, було не з тобою, і життя продовжується, бо воно прекрасне. Читача, мов магнітом, тягне до наступної розповіді письменника, щоби знову зануритися у вигаданий світ жахів, який, втім, може стати реальним, якщо ти бодай доторкнешся до нього.