Гетьманша

"У Полтаві на зборах головує чарівна жінка. А обговорює питання про… відокремлення Малоросії від Росії. А новоствореною державою знову буде керувати гетьман, як за часів Мазепи…", писала у 1862 р. французька газета "Independent Belge", натякаючи, що Україна може мати гетьманшу, не гетьмана…

Милорадович Лізавета Іванівна, графиня, тітка гетьмана Павла Скоропадського народилася 12 січня 1832 р. на хуторі Тростянець на Чернігівщині. Батько – Полтавський губернський предводитель І. М. Скоропадський, мати – з козацького роду меценатів Тарновських. У родинному маєтку зберігалася велика колекція українських старожитностей, зокрема портретів українських гетьманів.
 
uahistory.com
 
16-літньою Лізу віддали заміж за нащадка гетьмана Павла Полуботка графа Лева Милорадовича, найбагатшого поміщика Полтавської губернії. Чоловік був старшим за неї майже на 30 років, тому Лізавета називала його дідом, але подружжя жило у взаємній повазі.

Вони обоє горювали, коли померла маленькою донечка Олександра. Гідно виховували єдиного сина Грицька: і мова рідна, і вишиванки були у дитини. Графиня уважно стежила за політичними подіями в Європі, уболівала за народи, які боролися за свою свободу, замовила для Гриця гарибальдійське вбрання. Раділа, коли Григорій став успішним дипломатом.

Вона була жвавою, симпатичною жінкою, мріяла про казкове кохання і творила його. Коли ж це почалося? Либонь, у Петербурзі навесні 1859-го, коли вони з чоловіком пішли відвідати графа Григорія Милорадовича, племінника по чоловікові, який тоді закінчував Пажеський корпус. Потім вони разом відвідували парки, впивалися бузковими пахощами; на званому балу тішилися білими ночами. Молодь невтомно ходила, милувалася природою, танцювала, а чоловік "дід" з насолодою дрімав. Після танцю з Грицем Лізавета задивилася у воскове обличчя чоловіка від якого повіяло цвинтарним барвінком. Перевела погляд на хлопчика (він же на сім років молодший за неї!), те обличчя бризкало юністю, принаджувало буянням життя, навіть пахло зацілованим сонцем персиком… І запаморочилося від бажання доторкнутися до нього. Глибоким зітханням їй удалося вийти з того стану.
 
wikipedia.org
 
Згодом вони з чоловіком поїхали до Відня: театри, бали, але Гриць не забувався, його лице стояло перед очима. Почалося їхнє багаторічне кохання-листування… Гриць писав, що у липні дістав звання поручика Кавалергардського полку; і закінчив: "Целую тебя нежно-нежно…".

– І чого це він тебе цілує? – раптом запитав Милорадович. Виявилося, що чоловік перечитував усі листи, перш ніж віддати Лізаветі її кореспонденцію.

– Хто цілує?

– А граф Григорій Олександрович – обізвався чоловік.

Лізавета подзьобала небожа: він, нащадок Полуботка, пишається "усердной службой на сторожах у тела императрицы". Нагадала, що його призначення "быть полезным человечеству, а не потешать романовское отродье". Поіронізувала: "До тебе прихильна, дарма що кавалергард" (слова написала українською) і попрохала писати французькою, бо дідо читають кореспонденцію; а замість "цілую" писати "кланяюсь".

Отак і жила, чекаючи листи кохання, обтяжена опікою діда. Душу відводила читанням (читала запоєм) про чуже життя, щоб про своє не думати. Полтавський маєток Милорадовичів у освічених колах називали "центром мистецтва". Коли ж Милорадович овдовіла, присвятила себе українській громадській і культурній справі. Вона не нила, що Україна не має державності, що всі українці працюють на російську імперію. У десяту річницю Валуєвського указу вона довела, що не вмерла Україна. Якщо українська мова заборонена в Росії, то вона буде її впроваджувати через Галичину. 23 грудня 1873 р. Лізавета Милорадович-Скоропадська (тітка гетьмана П. Скоропадського) дала 30 тисяч голландських гульденів на придбання у Львові друкарні для Наукового товариства імені Шевченка.

Вона знала, що її позаочі називають "гетьманшею" – і була нею. Л. Милорадович допомагала щедрими пожертвами недільним школам, жіночій гімназії, подарувала будинок полтавському реальному училищу, українським виданням і бібліотекам. Заснувала на свої кошти і утримувала народну школу в с. Рибці під Полтавою.

А у душі була рана: її єдиний син Григорій служив аташе у Парижі при Російському посольстві й звик до життя на широку ногу: карти, актрисулі, борги. Великі статки Милорадовичів було пущено за вітром. Щойно син приїздив і вони мали неприємну розмову про гроші, і от знову телеграма з вимогою негайно переслати 100 000 франків переповнила чашу її терпіння. Душевний біль, серцевий напад… 58-мирічна Єлизавета Іванівна Милорадович закінчила свій земний шлях 27 березня 1890 року у Полтаві, і була похована поруч з чоловіком у Хресто-Воздвиженському монастирі.

А її справу продовжив Григорій Милорадович, тільки не син, а коханий…
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Співак Дмитро Оленич презентував відеороботу "Солодко спи"
Прийшла осінь, а це ще один привід слухати теплу музику. До вашої уваги нова відеоробота молодого виконавця Дмитра Оленича, яка дістала назву "Солодко спи". Про що вона та який зміст має, - читайте далі.
Читати більше