Георгій Нарбут. Три десятиріччя

Литовське прізвище "Нарбут" за різними версіями означає і "будівельник", і "сім’янин". З польської гілки відомий Войцех (1506 р.); Людвіг Нарбут був одним із керівників польського повстання 1863 р. і загинув у битві з російськими військами.

В українській гілці відомий Мусій Нарбут, який у 1678 р. одержав від Глухівської сотні землю та заснував Нарбутівку. За мазепинських часів був відомий хорунжий Роман Нарбут. Один із Нарбутів у Севастополі на Язонівському редуті командував батареєю у 1854-54 рр., похований на братському кладовищі Північної сторони.

Георгій Нарбут народився 9 березня 1886 р. на хуторі Нарбутівка поблизу Глухова (нині село Червоне Глухівського району Сумської області), успадкованому від предків-козаків. Батько Іван Якович, – дворянин, поміщик, випускник фізико-математичного факультету Київського університету; мати Неоніла Миколаївна Махнович, дочка священика. У родині Нарбутів було дев’ятеро дітей, які росли серед селянських дітей і яких сусіди звали "нарбутівською сараною".
  Дитинство майбутнього художника пройшло на природі, Жорко змалечку приглядався до архітектури, старовинних книжок і картин, сам навчився читати, перемальовував. Оздоблені орнаментами побутові речі надихали його на власну творчість. Георгій Нарбут згадував: "З малих років, скільки себе пам’ятаю, вабив мене живопис. За відсутністю фарб, яких я не бачив, поки не потрапив у гімназію, і олівців, я використовував кольоровий папір: вирізав ножицями і клеїв борошняним клеєм". Саме це Жорчине захоплення і сприяло формуванню у майбутнього художника "силуетного мислення".

Вперше за 10 років Георгій виїхав із хутора до козацької столиці. До Глухівської гімназії батько віддав своїх нащадків оптом (10-річного Жорка та восьмирічного Володьку в один клас). Старший вчився явно не блискуче, з "трійками". Тоді Георгій старанно вимальовував на папері траву, метеликів і квіти, копіював візерунки й літери з "Остромирового Євангелія".

Цікаво, але уже дорослим Нарбут не міг писати з натури, хоч малював правицею і лівицею, мав феноменальну зорову пам’ять (складний орнамент, бачений один раз, міг безпомилково відтворити через кілька років). Кажуть, Нарбут "народився графіком", він самотужки опанував техніку. Г. Лукомський називав його єдиним у своєму роді.

Молодший Нарбут був відмінником, писав поезії. В останній рік навчання Володимир переніс важку хворобу, після якої йому ампутували п’ятку на правій нозі і юнак накульгував. Але Нарбут-молодший закінчив гімназію з золотою медаллю.

Однокласником Нарбутів був Федір Ернст — згодом відомий мистецтвознавець, дослідник творчої спадщини свого шкільного товариша.

У гімназичні роки Георгій вперше закохався у Марію Біловську, сестру однокласника свого брата Сергія Нарбута. Вони часто бачилися, знайомі говорили про співзвучність душ Марії та Жорка.

Батько бажав бачити синів на природничому факультеті Київського університету, хлопці ж подалися в Петербург. Георгій не наважився піти до академії мистецтв; вступив на філологічний до університету. Але якось увечері він зібрав свої роботи і пішов до Івана Білібіна. Художник спочатку критикував, кепкував, потім захопився роботами і запропонував оселитися в його квартирі. З того часу Єгор (так тут звали Нарбута) весь час пропадав на заняттях у І. Білібіна та М. Добужинського.

Веселий заводіяка хлоп’ячих пустощів (який себе називав Нарбутякою) відзначався спокійною вдачею, затишним гумором, уповільненою мовою, артистичністю, дисциплінованістю у праці – постійно малював: у їдальні, на терасі. "Нарбут сідав за малюнок вранці, працював увесь день, всю ніч, не лягаючи спати, а тільки викурюючи гори цигарок, працював ще вранці і до обіду здавав малюнок, — писав художник Дмитро Матрохин.

Він скоро удостоївся слави маестро, українець із учня став повноправним колегою Білібіна, Лансере, Бенуа. Його малюнки до байок Крилова й казок Андерсена вважають класикою російської книжкової ілюстрації. Єгор Нарбут 1910 р. оформив серію дитячих книжок-зошитів за замовленням видавця І.Кнебеля і за отримані кошти поїхав до Мюнхена, де вивчав таємниці творчості Альбрехта Дюрера, брав уроки у приватній школі угорця Шимона Холлоші.

Володимир Нарбут учився в Петербурзькому університеті на трьох факультетах — математичному, східних мов та філологічному. Він був відомим російськомовним поетом, про якого схвально писала Анна Ахматова.

Влітку 1912 р. Георгій зважився посвататися до свого першого кохання Марії Біловської. Він прийшов у будинок її батьків, побачив, якими очима дивилася Марія на його брата Володимира, коли той читав поезії, і – заручини не відбулися… Георгій поїхав у Нарбутівку, гостював у батьків, їздив у гості до сусідів і закохався у Віру, дочку поміщика Кир’якова.
  15 липня вони заручилися, а 7 січня 1913 р. вінчалися.

Здавалося б, тепер міг одружитися Володимир із Марією, але… У жовтні 1912 р. Володимир Нарбут мав потрапити під суд разом із Гумильовим за скандальний збірник "Алілуя", який спалила цензура. Тому він приєднався до п’ятимісячної етнографічної експедиції в Сомалі. Коли повернувся в Україну, Марію вже видали заміж. У березні 1914-го у Георгія Нарбута народилася дочка Марина.

Міжнародне визнання прийшло до Георгія Нарбута в 1914 р., коли на всесвітній книжковій виставці в Лейпцигу він був нагороджений золотою медаллю і дипломом.
  Першу світову Г.Нарбут провів на військовій службі у Царському селі. Його "Троянди в келиху" придбала царська сім’я за 800 золотих карб. У 1915 р. за рекомендацією Лукомського Нарбут був запрошений на службу до Гербового відділення Сенату, де з ентузіазмом взявся за роботу з відродження геральдичних традицій і виконував усі найсуворіші правила цього виду мистецтва.

У січні 1916-го Георгій Нарбут одягнув власноручно пошитий жупан із старовинної тканини гетьмана з срібними ґудзиками, шаблю – він святкував народження сина Данила. Свій родовий герб він ще 1912 року підписав: "Мазепинец полку Черниговского Глуховской сотни".
  А потім – суцільний жах: загинув брат Сергій, помер батько. На Новий 1918-й р. у Глухові на родину Нарбута напала банда; злочинці так поранили Володимира, що йому довелося ампутувати кисть лівої руки. На той час Володимир мав юну 16-річну дружину Серафиму Суок. "Суок" – і Ви згадали ляльку з казки Олеші? Дійсно, одеситка Серафіма пізніше побувала дружиною друзів В. Нарбута: Ю. Олеші, В. Шкловського, М. Харджиєва.

Георгія Івановича обрали наймолодшим професором Академії мистецтв. Графічні твори Георгія Нарбута – це українське рісорджименто, це культурне безсмертя. За короткий час він створив проект герба