Геніальний співець осені – Олекса Стефанович

Стефанович Олекса Коронатович народився 5 жовтня 1899 року у с. Милятині Острозького повіту. Таїнство хрещення здійснив священик Андрій Літославський (дід по матері). Батько, Коронат, був православним священиком, Мати – з родини священиків Літославських спілкувалася тільки російською, що бувало причиною конфліктів.
 
uahistory.com
 
Після смерті батька Стефановичу, як і його матері та сестрам, жилося нелегко. Вони втратили годувальника. Особливих доходів та допомоги не мали, тому довелося погодитися на бюджетне навчання. Олекса здобув духовну освіту спершу в духовній школі у Клевані на Рівненщині, яку закінчив у 1914 році; Волинську духовну семінарію в Житомирі, закінчив у 1919 році. Почав учителювання у с. Садки, але в ученицю закохався – і на війну подався. Розділив долю більшості учасників визвольних змагань.

У 1922 р з першою хвилею еміграції прибув до Праги, де до 1928 р. відвідував філософський факультет Карлового університету. 1932 року захистив докторську на тему "А. Метлинський як поет". 1928-1930 рр. відвідував літературно-мистецькі курси в Українському вільному університеті. Видав дві збірки – "Поезії" (1927) та "Stefanos I" (1939) і підпрацьовував за мізерну платню домашнім учителем недорозвиненого хлопчика.

У цей час Олекса часто відвідував родину професора Дмитра Антоновича, товаришував із Мариною Антонович та її батьком; сім’ю Леоніда Білецького та Катерину, майбутню дружину Ольжича. Середнього зросту, з високим чолом, чорними очима. Темне кучеряве волосся німбом облямовувало смагляве лице. За те, що його волосся стирчало на всі боки, Стефановича називали "одуванчик" (не кульбабка!). Усі називали його "тихим гостем", бо говорив небагато, глухим низьким голосом читав трохи в комір; бубонів. Охоче слухав і зникав при появі великої кількості людей.

Одруження Олекса боявся, як кабали, таємниці серця приховував. Товаришував із поетесою, акторкою Галиною Лащенко, присвятив їй вірш "Пані Галі" про дівчину-зрадницю, яку спокусили "гіпнотичні вуса" улана. Вона говорила: "Він нагадував мені вовка, але симпатичного вовка".

Дружив із земляком Юрієм Дараганом, Арсеном Бідновим – випускник політехніки, інженер, син професора Василя Біднова (його мати лишилася в Союзі, засуджена у справі СВУ; липневого дня Арсен утопився на пляжі), із Ольжичем (думки якого дуже цінував); Ольжич захоплювався Стефановичевим "Кінецьсвітнім". Присвячений Ольжичеві триптих Стефанович завершує так:

В серці той вираз твій,
Образ той тогосвітній…
Брате по духу мій,
Брате мій кінецьсвітній!


У Празі всі поети жили в тіні генія Маланюка. Чи не першим помітив таланти Стефановича Євген Маланюк: поет-трибун відчув гідного конкурента. Причина їхнього конфлікту у розбіжності стилів всюдисущого Маланюка та аскетичного відлюдника Стефановича. Коли радянці підійшли до Праги, Стефанович переїхав до Німеччини, там він відмовився прийняти Маланюка, підозрюючи того у крадіжці ідей.



У 1949 році Стефановичу влаштували переїзд до Баффало (США), де жив у напівпорожньому приміщенні зі спакованими валізами у кутку. Працював чорноробом на фабриці ключів (Баффало-Блекрак), а згодом – нічним сторожем на м’ясарні Шельонговського, де пробув аж до пенсії. Тому Стефанович писав: "я зараз не поет, а чорнороб, роблю тільки 2 речі: 1) працюю (як на свої роки досить тяжко); і 2) видихаю цю працю".

Богдан Бойчук відзначив: "Був гостро думаючою людиною і мав тонке відчуття поезії: відразу бачив, де справжнє в поезії, а де фальшиве. Пам’ять у нього була феноменальна, цитував з пам’яті не тільки свою поезію, а й своїх колег".

Жив самітник у приміщенні парафіяльної громади, за нього платили жінки. Часто змінював житло, бо не любив, коли до нього заходили, коли гавкав собака. Поет нікого не хотів бачити, не приймав їжі, бо був переконаний, що його хочуть отруїти. Але, закохана в його поезію, Надія Волинець виходила хворого. Останнє кохання поета продовжило життя.

У день запланованого переїзду довелося увійти через вікно: поета знайшли непритомного при увімкнутих пальниках кухонної печі. У лікарні побув день і повернувся додому, хоч міг мати крововилив. 25 грудня 1969 р. о. Івахів відвідав хворого на серце та запалення легенів.

4 січня 1970 року Олекса Стефанович помер. Поховали 8 січня, коли налетів густий снігопад на Баффало. Отець П. Івахів зберіг імена вісімнадцяти людей, які були на похороні. Дев’ятнадцятий – Вольфрам Бурґгард із Канади, син Юрія Клена – через негоду запізнився на кілька годин. Він потрапив уже на закидану снігом могилу.
  23 грудня 1970 року був погідний день, поміж лінивих білих хмар навіть виглянуло сонце. У присутності двох осіб (поет Богдан Бойчук і літературознавець Іван Фізер) тлінні останки було перенесено на Український цвинтар Бавн-Брук. "Усе це ще раз нагадало про велику самотність Олекси Стефановича і за життя. Таким самотнім був хіба що Тодось Осьмачка, який також упокоївся на цьому цвинтарі. Вони виявилися тими рослинами, які не прижилися на американському ґрунті".
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Чудернацькі професії Стародавнього Риму
Люди бувають вельми чудернацькими. Іноді взагалі не вкладається в голові те, що у світі існує стільки різних культур. З одного боку, агов, це ж нормально, так і має бути! А з іншого — дивина. Рим завжди захоплював своєю багатою історією, митцями й краєвидами. Та чи знали ви, якими нетиповими професіями послуговувалися мешканці Стародавнього Риму?
Читати більше
Олена Теліга: поетка, патріотка, модель
Ця жінка була унікальною: українкою по духу і за походженням, хоча і народилася в Російській імперії та спілкувалася довгий час російською. Вона знала, що таке багатство і не зламалася у бідності. Вона була однією з багатьох і єдиною у своєму роді.
Читати більше
15 місць на Землі, які виглядають, як пейзажі з інших планет
Наша планета – справжнє джерело сюрпризів. Ми думаємо, що знаємо про неї все, але часом нам зустрічаються такі місця, потрапляючи в які, складно повірити, що це та сама планета. Запрошуємо вас у подорож до різних куточків Землі, де все виглядає настільки незвично, що здається, ніби ми покинули межі нашого космічного дому.
Читати більше