Ганна Ручай - лірика

Осінь
Смуток безсонний
Блукає над річкою
Босий
В змерзлі долоні збирає
Остуджені роси
Безгучно голосить:
"Осінь!"
Просинь
Поміж гілля
Поки не облетілого
Просить
Милості вітру,
Що пружними 
Ляскає крилами:
"Досить!"
Марно, не впросить.
Косить
Сивий туман
Бур'яни-дурмани 
Перезрілі
Зовсім ще свіжі листочки
Вода, до весни заніміла,
Зносить, 
Несміла.
Осіннє
Міцно в землі спить
Надійно прогріте 
Насіння
Стомлені трави лягли
І у власне вростають 
Коріння
Без тління.
Останнє
Скупо з теплом
Сонце ще обіцяє:
"Настане"
Вірити мусимо:
Сили нам все-таки
Стане
В повстанні.
Прощання
Чи то велика посвята,
Чи то причащання.
Що ж, буде так:
Під покровом
Святого мовчання
Кожен із нас збереже
Своє скромне надбання
Останнє.
Осінь
Не квилить, не плаче, не стогне –
Висрібнює коси.
Осінь
Усе, що бувало у вжитку,
Складає у стоси
Осінь.

© Ганна Ручай