Ганна Ґе-Забіла

Ганнуся Забіла мріяла про незвичайне кохання, очікувала подарунок долі… Це хлопцям добре: можна їздити, вчитися, а дівчатам – зась: сиди вдома, читай, вишивай, мрій. Он старший брат Пармен у Петербурзі навчається в академії у самого Карла Брюллова! А вона щаслива, коли очікує, читає листи від Пармена. Та, здається, їй несуть листа: Петербург. Від Пармена? Ні, почерк незнайомий… З острахом (Невже щось трапилося з братом?) відкрила. Слава Богу! З Парменом усе добре, це його друг Микола Ґе пропонує познайомитися й листуватися.

І почалося листування. Двадцятип’ятилітній француз розповідав про свій рід, про те, як навчався у гімназії з її братом. Згадував, як Пармен пишався своїм козацьким родом борзнянських полковників; розповідав про подвиги пращурів. Дізналася Ганна про випадкову зустріч Миколи з Парменом Забілою (який тоді уже навчався в Академії мистецтв). Тоді після розмови М. Ґе зважився залишити університет і вступити до Академії мистецтв.
  Повідав Микола, як Пармен показав листи своєї сестри Ганни – той зважився написати в Монастирище. З того часу Ганна кожного дня була в очікуванні вісточки. Їй подобалися розповіді юнака, вона звикла до них і, здавалося, що вони давно знайомі. Ганна непомітно закохалася у Миколу через листування, навіть не бачивши його. І коли він у листі попросив стати його дружиною, вона відповіла згодою.

Хвилювалася перед першою зустріччю. По дорозі в Петербург він заїхав у Монастирище, там Микола й Ганна сказали одне одному головні слова. В одному з листів до нареченої він написав: "Дякую Богові, що я художник".

У жовтні 1856 р. Микола Ґе і Ганна Забіла повінчалися. Навесні 1857 р. молоді вирушили за кордон. Дорогою до Італії подружжя відвідало Саксонську Швейцарію, Мюнхен, Париж. На початку серпня вони вже були в Італії, оселившись спочатку у Римі, а згодом – у Флоренції. В Італії у них знайшлися сини, яким Ганна дала імена коханого чоловіка – Микола й свого батька – Петро.
 
Тішилася жінка, спостерігаючи, який добродушний, дуже ніжний у ставленні до своїх малих.

Робота повністю поглинула Миколу – вражений красою італійської природи, він створив безліч пейзажів. Син Володимира Даля, який застав сімейство Ґе у Флоренції, писав, що Микола Миколайович мало займався живописом. Ґе жив "гарібальдійськими" настроями. У них щовечора збирався гурт українців, які багато співали, згадували рідний край. Хазяїн любив дискутувати, не помічаючи, що часто суперечить сам собі. Молодий Даль не втримався від лукавства: "Дружина його славна пані, і я впевнений, що вона часто ставить його нещасну голову на місце".

І ось – "Таємна вечеря", над якою працював два роки… (коли в Ліворно Микола Миколайович працював над картиною, Ганна Петрівна позувала йому – її риси легко впізнати в обличчі… апостола Іоанна!). У вересні 1863 р. художник привіз картину на виставку в Імператорську Академію – і з цього моменту, власне, й починається його мистецька слава. Олександр II розпорядився купити картину для музею Академії, сплатив за неї 10 тисяч рублів сріблом. Ґе удостоїли звання професора.

Родина повернулася і їхня петербурзька квартира стала салоном, у якому щочетверга збиралися літератори, художники, люди науки. Багато хто з них "пройшов" через майстерню господаря: портрети І. Тургенєва, М. Салтикова-Щедріна, М. Некрасова, М. Костомарова – важлива частина живописної спадщини Ґе.