Галицький адмірал

2 березня 2018
Редакція

Ні для кого не є таємницею, що українці відіграли неабияку роль у світовій історії і культурі. Взяти хоча б американський Голівуд, який народився саме завдяки нашим емігрантам. Але українці відзначилися і в інших галузях. От, хоча б чоловік, котрому вдалося отримати звання адмірала, побачити півсвіту, розробити статут медико-санітарної служби флоту, яким зараз користуються інші країни, і заснувати перший шпиталь для воєнно-морських військ.
 


Українці у російському флоті завжди користувались популярністю за свої заслуги. Не став винятком і Ярослав Окуневський – адмірал воєнно-морських сил, щоправда австро-угорських.

Народився майбутній адмірал у 1860 році на Буковині. Батько його був лікарем та священиком, а сім’я – відданою Україні: ще змалечку їх навчали любити рідну землю. У їхньому домі неодноразово гостювали видатні українські культурні діячі: Іван Франко, Леся Українка, Олександр Олесь, Ольга Кобилянська… Напевно, все це вплинуло на долю Ярослава і його сестер.

Коли він вступив до Коломийської гімназії, то на власному досвіді відчув зневажливе ставлення поляків до українського народу, з яким йому ще доведеться зустрітися на своєму життєвому шляху.


У 17-ти річному віці Ярослав вступив на медичний факультет до Віденського університету. Доля склалася так, що у майбутньому йому пощастило бути генеральним штабним лікарем австро-угорського флоту. Його повноваження прирівнювалися до контр-адмірала. Але сталося це перш за все завдяки наполегливості студента. Військове міністерство взяло під опіку майбутнього лікаря, помітивши його успішність у навчанні. Йому запропонували стипендію за умови, що він працюватиме певний час у військово-морському флоті.
 


Цікавий факт, у сім’ї Окуневських було 4 дітей і майже всі вони брали участь у політичному та культурному житті країни. Сестра Ярослава, Ольга, була талановитою піаністкою, навчалася у Миколи Лисенка. Розповідають, що вона акомпанувала на концертах тієї самої Соломії Крушельницької, з якою мала дружні стосунки. Наталія стала активісткою жіночого руху на території Галичини. Теофіл був юристом, а згодом – послом до Галицького сейму та австро-угорського парламенту. Софія Окуневська-Морачевська, двоюрідна сестра нашого героя, стала першою галичанкою, яка здобула вищу освіту і стала першою жінкою-лікарем в Австро-Угорській імперії.
 


Впродовж своєї воєнної кар’єри Окуневський не одноразово виконував важливі завдання: подейкують, що попри обов’язки лікаря, йому частенько доручали розвідницькі операції. Він відвідав багато країн Африки, Індії, Середземномор’я і Близького Сходу. Був у Китаї, Гімалаях, на Цейлоні. Відвідуючи чудернацькі краї у складі місій, Ярослав із захопленням вивчав побут місцевих жителів, їхні традиції та звичаї, що потім оформилися у нариси, публікації та книги.
 


За 30 років служби Ярослав отримав безліч нагород і не тільки австро-угорських. Він став кавалером Ордена лицаря іспанської королеви, кавалером Лицарського хреста Франца Йосифа, Ордена почесного легіону і китайського ордена Подвійного Дракона. Окрім того, він був одним із двох офіцерів, які отримали найвище звання флоту – генерал-майор морської медичної служби. Досить непогано для вихідця з Галичини, погодьтеся :)

І повірте, він цього справді вартував. Він досконально володів військовими та медичними знаннями, розбирався в навігації і географії, володів англійською, французькою, італійською та німецькою.

Досить цікавими є написані Ярославом книги, зокрема "Листи з чужини". Серед написаного ним зустрічаються розповіді про те, як наші земляки брали участь у бойових діях, про власні пригоди та подорожі у незвідані для галичанина краї. Були там і нариси та фотографії, які друкувалися в українських періодичних виданнях.


Однак військова слава та постійні подорожі не викорінили з його серця любов до України. Будучи студентом, його обрали головою товариства "Січ" у Відні. А коли він працював лікарем на флоті, постійно перераховував кошти для будівництва і розвитку різноманітних українських закладів і установ: "Рідної школи", сирітських будинків, товариства "Просвіта", львівських та чернівецьких видань. Допомагав студентам з бідних сімей, котрі хотіли здобути освіту. Ярослав і Теофіл придбали разом Народний дім в Городенці, де могли розміститись українські організації. Окуневський витратив чималу суму грошей для створення і підтримки легіону січових стрільців. Коли було засновано ЗУНР 1918 року, Ярослав сприяв створенню Першого гуцульського полку морської піхоти, яка в основному складалась з колишніх австро-угорських моряків.
 


На цьому його служба Україні не закінчилась. У Відні він очолив медичну місію ЗУНР і надіслав кілька вагонів медикаментів та необхідних речей для української галицької армії. Повернувшись на батьківщину він організував і очолив санітарну управу ЗУНР: у його повноваження входило завідування всіма санітарними справами нової української держави. На той час йому було 58 років. Він витратив значні суми на підтримку української галицької армії з власної кишені, користуючись зв’язками, надавав військовим матеріальну допомогу у вигляді медикаментів і військово-медичного обладнання. Але незважаючи на всі намагання, молода ЗУНР довго не протрималась.  

Коли Україну захопили поляки, він залишився тут. Хоча це був, напевно, не легкий період в житті Ярослава: окрім того, що він болісно сприйняв поразку українців, його жінка і доньки залишились в Австрії. Згодом спілкування взагалі припинилося. І незважаючи на блискучу кар’єру, Окуневський закінчив свій професійний шлях у городенківській лікарні, яку збудували він, його брат та лікар Іван Ціпановський. Польща відмовлялась виплачувати йому військову пенсію, через що талановитий лікар доживав віку у бідності. Хоча продовжував по можливості  підтримувати громадські організації, допомагати сиротам, які бажали навчатись, писав публікації на захист співвітчизників. Володимир Дорошенко писав про нього "Д-р Ярослав Окуневський був справжнім європейцем, незвичайно культурною і вихованою людиною. Завжди елеґантно, із смаком одягнений, він був зразком джентельмена".
 


Дуже шкода, що частенько пам’ять про таких людей стирається з історії, наче їх і не було. Адже те, що його спроби побудувати щасливу українську державу не увінчались успіхом ще не означає, що його намагання були марними і він не заслуговує шани. Врешті-решт, він був цікавою людиною, мандрівником і письменником, чиє життя варте того, аби про нього знали.

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

8 занедбаних місць на планеті, від яких стає моторошно
У світі багато занедбаних місць, і кожне з них має свою історію. Якісь місця вселяють страх, якісь – почуття захоплення. У статті ми зібрали для вас наймоторошніші місця на Землі, від яких перехоплює подих.
Читати більше
XVII СТ. : ПОЛОНІЗАЦІЯ, ВІДРОДЖЕННЯ, ПОЧАТОК РУСИФІКАЦІЇ
Особлива важливість цієї епохи для долі українства та його питомої мови не підлягає жодним сумнівам, хоча в різні її періоди в різних куточках української ойкумени відбувалися відмінні навзаєм, не раз "протилежні за знаком" процеси.
Читати більше
Як слов'янки прикраси носили
Яскравим та виразним наповненням до українського народного одягу виступали прикраси. Вони виконували захисну функцію амулетів, талісманів, оберегів, які супроводжували людей упродовж життя. Основним призначенням ювелірних виробів було доповнення до костюма. Звідси і їхня художня виразність, багатство форм і технічних прийомів, які збереглися і зараз.
Читати більше