Галас

Так ось коли здіймається галас -

Коли тіла зриваються в темряву.

Коли на руках самі подряпини,

Коли епістеми, кимось навіяні,

Падають в тишу.

Ось коли відростають вуха у міст.

Так ось коли ми стаємо важливими один для одного -

Чи цифрами справ сфабрикованих,

Чи наївно-бучними промовами,

Чи файлами, що містять отруту

знеособлення,

Чи голосами, що несуться зі скель.

Південь, що всіх годує казками,

Так і пнеться вгору.

Він (ситий Південь) -

перетворивсь на дешевий готель.

І те, що нам принесли (ідею зцілення?) -

всього лиш привід замислитись,

крізь рухи кволі проносячи

відгук віри,

все, що для нас важливо,

все, що було змістовним,

все поверхнево....

Все сповнено пристрасті до забуття.

І ми (всього лише тіні чи ехо)

йдемо до пастки, до лабіринту,

до коріння життя.

© Марина Чиянова
2018 р.