Форум видавців у Львові – 12 книг, які варті вашої уваги

Ірвін Ялом. Питання життя і смерті. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2021

Автор цієї книжки — жива легенда психоаналізу, засновник школи екзистенціальної психології, доктор медичних наук і професор Стенфордського університету, за чиїми підручниками навчаються тисячі майбутніх лікарів у всьому світі. Ця книжка — своєрідний щоденник, який вели Ірвін Ялом та його дружина Мерилін, авторка книжок з літературознавства й історії жінок, викладачка, докторка наук у галузі порівняльної літератури, яка була старшою науковою співробітницею в Інституті гендерних досліджень Мішель Клейман у Стенфордському університеті. Тож перед нами історія, яка минала у час найтяжчого випробування: у Мерилін було діагностовано рак, і перед подружжям постало питання, як знайти сенс свого існування у новій реальності, як боротися з відчаєм. Але це не про горе і сум, а про велику любов і життя без жалю. Ірвін і Мерилін Яломи зібрали по крихтах усю мудрість прожитих разом років. Тут немає настанов і мотиваційних порад, а є досвід людей, що навчилися приймати невідворотне і зуміли змиритися з неминучою розлукою. Книжка стане опорою кожному, хто шукає підтримку, розраду й хоче прожити таке життя, про яке не доведеться жалкувати в кінці шляху. «Колись Мерилін часто подавала теми книжок, за які мало б узятися котресь із нас, а тепер я відказав: - згадує автор книжки. — Люба моя, ти гарно придумала, це річ, у яку тобі варто поринути з головою. Ідея спільного проєкту заманлива, але, як знаєш, я вже почав писати збірку оповідань. — Ні-ні, облиш збірку. Пиши цю книжку разом зі мною! Ти напишеш свої розділи, а я — свої, і вони чергуватимуться. Це буде наша книжка, не схожа на жодну, бо її створять два уми, а не один, і наповнить її роздумами пара, одружена вже шістдесят п’ять років! Цій парі дуже пощастило мати одне одного на шляху».

Андрій Горбунов. Розволокнення. – К: Фенікс, 2021

Дивовижна історія приватного детектива Тіма Ворпера у цій книжці – це захоплива подорож у світ незнаного, а якщо точніше, то перша у світі науково коректна історія про подорожі в часі. У будь-якому разі, на читача чекає 2079-рік, де про можливість пересуватися у часовому просторі один з героїв оповіді, буденно розповідає у своїй лекції. «Я тримаюся за голову в марній спробі переварити все почуте. – Маю сказати, що ми з вашим дідусем ніколи не намагалися зупинити Гітлера чи врятувати Цезаря, – закінчує Кнопф. – У нас навіть не було дослідних моделей, здатних стрибнути настільки далеко в минуле. Також ми не створили в лабораторії жодного збіжного ланцюга; принаймні нам про це нічого не було відомо.». Загалом книжка настільки науково правильна, що містить у кінці посилання на використані наукові роботи. Незважаючи на це, перед вами – пригодницький детектив, що не потребує для прочитання і розуміння жодних попередніх спеціалізованих знань. Крім того, у ньому є чотиривимірний квантовий секс, кольорові ілюстрації та QR-коди з посиланнями на відеоматеріали і терміни, не вигадані автором, а такі, що відповідають дійсності за межами книжки.

Георгий Тома. Etteria. Книга первая. – К.: Саммит-книга, 2021

Історія, розказана у цій динамічній, пронизливій і цікавій книжці, затягує у світ фантастичних пригод: військові місії, бойові операції і завдання переплітаються з нелегким особистим життям героїв. За сюжетом, трьох найкращих хлопців з дитячого будинку вибрали для навчання у секретній військовій організації. «— Мистер Кик, а почему у вас так тихо? Ведь вокруг лес, а никаких звуков не слышно. Могу предположить, что здесь даже муравьев нет, — сказал я, глядя на Дунлайда.— Это похвально, немногие это замечают. Дело в том, что этот лес искусственный, потому что под землей в шахтах находятся атомные бомбы, которые ждут своего часа, — серьезно ответил мистер Кик. — Ай да мистер Кик! Умеете же вы шутить, — улыбнулся я. — Мистер Кик, мы будем сегодня играть или обсуждать лес? — не сдержался Билл. — О да, непременно вы будете сегодня играть. Прошу за мной, господа, — спохватился Кик». Від того часу минуло кілька років. Дружба хлопців зміцніла і згуртувала їх у період важкого і виснажливого навчання. Однак, щоб скласти останній іспит, потрібно зробити страшний вибір, який все подальше життя тим хлопцям, що залишаться в живих, не даватиме спокою. Тож скільки фантастичних подій чекає на наших героїв! Неймовірних і карколомних, захоплюючих і дуже страшних...

Крістофер Баклі. Майстер реліквій. – Х.: Фабула

У цьому романі сучасного класика (а також колишнього спічрайтера Джорджа Буша) живе навіть не сива, а розфарбована старовина часів підкорення біблійних вершин і популярної історії мистецтв. Головного героя звати точнісінько, як того, що висів на хресті, але загалом все цілком пристойно, оскільки альтернативну історію ще ніхто не відміняв. Отже, дія відбувається в Європі ХVІ століття, наш мужній герой - колишній найманець Дісмас, який нині продає християнські раритети - дружить з баронами і священиками, що колекціонують християнські святині, а також з відомим художником Альбрехтом Дюрером. Саме з ним вони замислюють грандіозну авантюру з плащаницею Христа, оскільки в одного з друзів зникають всі гроші, віддані на зберігання. Загалом історичне тло в романі доволі реалістичне, пригоди, які трапляються з головним героєм під час його мандрів, карколомні й повні халеп, історичні особи трапляються мало не на на кожній сторінці – від згаданого Дюрера і астронома-єретика Коперника до опального монаха Мартіна Лютера. Ну, а історія продавця-консультанта, який впарює баталіям «святі реліквії», цілком актуальна, якщо зважити на нещодавні скандали з підробленими шедеврами живопису. «Дісмас, можливо, й придбав би кістку з пальця апостола Фоми, - дізнаємося ми про деталі справи, - але там було щось не те з чолов’ягою, який виставив його на продаж. По-перше, він запросив за неї дуже мало. За таку реліквію, як палець, яким обмацали рану від списа на грудях Христа після його воскресіння, можна виручити сорок або п’ятдесят гульденів. А той просив лише п’ятнадцять».

Михаїл Гранд. Колір гемоглобіну. Книга 1: Наслання. – К.: Фенікс, 2021

Головна героїня цієї моторошної історії мешкає на околиці Дрогобича. Щоб повернутися додому із центра міста, вона має йти однією з головних вулиць, а потім перетнути міст, що дугою здіймався над залізничними коліями. На початку оповіді вона ще не сама, з нею коханий, тож можна нічого не боятися. Але трилери для того й пишуться, щоб спершу приспати увагу, а по тому розбурхати нашу уяву, змусивши до останньої сторінки перебувати у психологічній напрузі. Тож після жахливого й фатального випадку на мосту, який стався на початку цієї історії, життя героїні змінилося. Адже чи можна забути те, що кілька місяців намагалися попередити місцеві ЗМІ разом з поліцією, яка ніяк не могла зловити підозрюваного – маніяка, який вже довший час тероризував усе місто? «Запанувала гнітюча мовчанка. Чолов’яга з молотом посміхнувся і рушив до Габріель. Але раптом, розірвавши тишу, прогримів постріл. Його рука затремтіла, і він впустив своє страшне знаряддя. Ніхто навіть не помітив, як на мосту з’явилася вантажівка з емблемою спецпідрозділу на дверцятах». І нехай від тієї жахливої днини минуло вже чимало часу – більше чотирьох років – і практично стільки ж часу головної героїні Габріель не було в Дрогобичі, але таке закарбовується у пам’яті навічно. Тож лише згодом дівчина змогла повернутися до рідного міста. Але всі ці роки вона згадувала останні слова маніяка…

Дмитрий Долматов. Земля Пустого Небосвода. – К.: Саммит-книга, 2021

За сюжетом цього епічного роману, між Торговим Альянсом - аристократичною республікою-корпорацією - і могутньою імперією Королівства Західного Світу триває нещадна боротьба за вплив над зануреним в анархію величезним островом. В хід пущено всі засоби - від вбивства всенародно улюбленої жриці в самому серці столиці Альянсу до розпалювання війни за незалежність в землях Королівства. Принижений поразкою противник Дайгенбора, Шардаларскій майорат, для відновлення колишньої могутності відкриває двері у Світ Небесного Трону ворожим чужинцям-ксенам. Тим часом Церкву роздирають внутрішні протиріччя, боротьба за владу між різними ієрархами, корупція, особисті чвари - і все це на тлі прагнення примарха-імператора Західного Світу приборкати незалежний досі Ордос. Єресь злобного Бога-Леопарда, начебто остаточно притлумлена чверть століття тому, глибоко закорінилася у Західному Світі... І не тільки там. Простори Архіпелагу борознить могутній князь океану, який бажає повернути побратимів-мореманів до віри у Штормлордів - давніх войовничих і кровожерливих богів. Мало-помалу просочуються до Світу Небесного Трону ксени зі Сходу, несучи упереміш з шовками і прянощами заразу єретичної секти. І хто знає, що привезе зі своєї експедиції до знову відкритого материка ескадра Альянсу?.. Тим часом удільні князі Архіпелагу, розташованого на торгівельних маршрутах між Північчю, Заходом і Півднем, запобігають перед могутніми континентальними державами і зводять свої порахунки за спиною у Церкви. Могутнє північне герцогство Дайгенбор після вдалої реконкісти двох своїх колишніх провінцій готується до подальшого розширення - як шляхом дипломатії, так і через нові завоювання.

Юлія Чернінька. Лицар Смарагдієвого Ордену. Дніпроленд. – К.: КМ-Букс, 2021

За сюжетом цієї фантастичної історії, у загадковий Портал між двома світами, який утворився на перетині славетних рік - Дніпра й Тисорії, стал потрапляти люди з нашого світу. А це неприпустимо, адже Терра Інкогніта, звідки чистильники викидають зайшлих гостей, не має ні минулого, ні майбутнього, у ній викривлений простір і час, і зависнути у ній можна на все життя. «Вид був фантастичний, як і всюди в Дніпроленді, лише гіперболізований, - дізнаємося ми про тамтешню Долину Здійснення Мрій. - Усе здавалося немов у безмежному достатку, якого можна досягти лише у мріях. Якщо квітів - то безкраї поля. Якщо спів птахів - то в терцію і у виконанні гігантських хорів. Якщо гірське джерело утамувати спрагу - то неодмінно з лимонаду. Якщо гриби на пеньку - то, звісно, із солодкого імбирного пряника». Закрити Портал, вирушивши у паралельну реальність назвою Дніпроленд – саме зі станції метро «Дніпро» - береться малий Ярослав, якому допомагає його хрещений і славнозвісний котик Вовко-Славко.  Авторкою створений цілий дивосвіт, в якому живуть і друзі – професор Голдрик, старійшина Горс – і вороги, яким протистоїть Лицар Смарагдієвого ордену, знайомий нам з попередніх книжок серії,  які свого часу увійшли до довгих списків «Книга року BBC» та Всеукраїнського рейтингу «Книга року».

Павло Матюша. Коло з крапкою. – К.: Фенікс, 2021

Автор циклу новел, зібраних у цій книжці, пропонує спершу зануритися у міжнародний політичний детектив шпигунського типу, а потім продовжити спуск на глибину життєвих стосунків, які панували у недалеких двотисячних. Крім іронічного тону, на який заслуговують наші можновладці, у збірці чимало серйозної аналітики художнього характеру та прогнозів на майбутнє. Чи справдилися вони – вирахувати легко, адже писалася збірка 2008 року. «Я – молодий держслужбовець, якого, немов мокрим рядном, накрило від усвідомлення місця, в якому я перебував, - згадує автор ті часи. - Патріотичне піднесення після Помаранчевої революції почало спадати. Ще ніхто не здогадувався про дуже близьке захоплення влади тим, хто програв у третьому турі, і про майбутню Революцію гідності. Я працював у Верховній Раді та був свідком подій, які для більшості людей залишалися невидимими за важкими темними кулісами. Мені хотілося ділитися цим досвідом, адже найгірші штампи виявилися правдою. Всім нам прагнулося іншого розвитку подій для нашої країни – без кумівства та корупції. Розвитку, заснованого на відкритості й чесній ініціативі. Бажання бути почутим і бетонне мовчання у відповідь від видавців, яким надсилав рукопис, майже змусили мене зійти з літературної стежки. Якоїсь миті мені навіть здалося, що в цій сфері все працювало за схожими принципами, як у Верховній Раді. Відтоді змінилася країна, змінився я сам, але деякі речі не міняються. Якщо розмовляти з вітром – вітер не заговорить у відповідь. Але шукайте – і знайдете, стукайте – і вам відчинять. Коли я написав чотири новели про ту дійсність, яка існувала тоді довкола мене, а також, вочевидь, у мені самому, я не знав, що позитивну відповідь отримаю аж через 12 років».

Аліна Воловичева. Листопадова жінка. – К.: Фенікс, 2021

Ця історія – шлях, який проходить героїня від дівчинки, яка слухає усіх навколо, до жінки, яка вміє чути саму себе. По суті, роман про зростання, дорослішання героїні, що римується із фокусною темою цьогорічного Форуму видавці «Гра в дорослішання: як ми зростаємо незалежними». За сюжетом, головна героїня, Настя Василенко, переїхала до Києва у 2014 році разом із своїм хлопцем Антоном через російську агресію. Через три роки вони все ще разом, він має роботу, вона пише дисертацію і життя начебто налагоджене і стабільне, але одна несподівана мандрівка змінює усе. Інакше кажучи, як попереджає нас на самому початку письменниця і перекладачка Яна Сотнік, це «Історія, героїня якої виходить до читача без броні, хоч і звикла боронитися все своє життя - від болю, від страхів, від власних комплексів, від нерозуміння, від нелюбові, втім і від любові теж». І хоча стосунки у новому житті героїні, звісно, складні, а ситуації багатопланові, утім, поведінка деяких героїв часто не витримує жодної критики. Попри те, що усе це так само «життя», проблем якого не уникнути. «Знову стало холодно. – Ні, ну чого ти одразу. Як я поїду, а ти? Ти ж без мене не впораєшся. Стосунки на відстані? Ти справді в це віриш? Я з сумом дивилася на нього. Паніка відступила, але відчуття безпорадності перед катастрофою нікуди не ділося. – А чому ні? Будемо листуватися, їздити в гості, – він був непробивний. – Рік, Насте. Мене не буде рік. Скільки разів я до тебе зможу приїхати? Де ти житимеш увесь цей час і як? Ми навіть не жонаті. Нащо нам тримати одне одного? Я не розумію. Я сіла на ліжко. Не відчувала жодних сил на те, щоб приймати нові виклики, але вони не запитували мене, готова я чи ні.»

Славенка Дракуліч. Кафе «Європа». Повернення. Як пережити посткомунізм. – К.: Yakaboo Publishing, 2021

Авторка цієї книжки нагадує, що свого часу – чи то після розвалу Радянського Союзу, а чи при падінні Берлінського муру - тоталітаризм не зник за одну ніч, як і демократія не постала, наче за помахом чарівної палички, докорінно змінивши східноєвропейські суспільства. Тож не дивно, що в її розповідях досі існують майже сюрреалістичні артефакти минулого у щоденному побуті громадян колишніх союзних республік — від системи медичного страхування до національних пам’ятників, популярних кінострічок і культурних традицій, на тлі світової геополітичної турбулентності, укріплення націоналістичних настроїв і Брекзиту. Загалом ця мозаїка соціополітичного репортажу занурює читача в досі виразно поляризовану європейську дійсність, в якій досі живуть привиди совка, родинні апокрифи з рідною тіткою, яка сидить у кафе з Дональдом Трампом, легенди і міфи недалекого минулого з дитячими спогадами про смаколики та інші подробиці тоталітарного часу. Авторка, видавши такі книжки, як  «Кафе “Європа”» та «Як ми пережили комунізм і навіть сміялися», за тридцять років після Оксамитової революції повертається думками у посткомуністичний простір, щоб дослідити, що тут змінилося, а що лишилося незмінним. «На тридцятиліття розпаду я повертаюся в «кафе» Європу, щоб зазирнути досередини й побачити, який вигляд має колишній комуністичний світ сьогодні, - починає свою оповідь  Що є важливими ознаками сьогодення і чи могли ми їх передбачити? По­дорожуючи, я запитую себе: чи маю я взагалі право писати «ми» і знову зводити докупи всі країни колишнього східного блоку, тимчасом як самі вони так наполягають на своїх відмінностях? Чи досі існують «ми»? І нарешті: тридцять років — це багато чи мало, якщо йдеться про глибокі суспільні зміни?»

Сергій Соколов. Дрімкотіння для Поліни. - К.: Саміт-книга, 2021

Радощі зростання і ліричні подробиці щоденного життя – це саме той феномен щастя, який ми майже ніколи не помічаємо, і про який нам нагадує автор збірки. Тож хай там як, але уміння запримітити у буденному житті дитини цілий казковий всесвіт, надихаючись поетикою дрібних (і важливих!) речей, а насамперед, як вказано у вихідних даних книжки – живою музою автора: дівчинкою Поліною, для якої й створено це справжнє диво – здатен, погодьмося, не кожний. Тож часом щирі почуття, буденні радощі, радісні очікування – це те, що найбільше важить у житті, надаючи йому сенс. І зрозуміло, що таке можливо лише за спілкування зі щирою і відкритою душею, тобто з дитиною, чиї відчуття відверті, а увага до вас – непідробна. Тож що може бути краще за чисту емоцію дитини? Вона вперше сіла, поповзла або радіє, коли прийшов дідусь чи бабуся. Ці моменти в житті кожного малюка можна прирівняти до історичних подій планетарного масштабу. Власне, ця ілюстрована збірка віршів — це й є спроба збагнути, відчути та описати емоції дитини, переживаючи і спостерігаючи за неповторними моментами її життя. «Це вірші очима моєї доньки Поліни, - зауважує автор, - якими вона нагородила мене і надихнула записати на папері. Чиста любов до світу і радість через зміни самого себе — це квінтесенція віршів нашого з вами дитинства. Читайте вірші разом з малюками і знову ловіть відчуття радості й щастя». Що ж до віршиків, то вони у цій книжці – і веселі, і кумедні, і навіть філософські. «Хто там грає на гітарі? / Хто співає там у парі? / Хто танцює гопака / Із завзяттям гусака? / То мій тато гучно грає / Краще навіть й не буває. / Я до нього поверну / Тричі кашу проковтну / Три акорди – й кашу з’їм / З задоволенням моїм. / Щоб поїсти, грати слід. / То концерт, а не обід».

Едіт Еґер. Дар. – К.: Книголав, 2021

Авторка написала цю книжку на прохання читачів її бестселера «Вибір» і це практичний посібник як подбати про своє ментальне здоров’я – як жити повноцінно і не застрягати у в’язниці власного розуму. Це своєрідні 12 сеансів від видатної психотерапевтки, які дають підказки як сприймати свої емоції, як позбутись комплексу жертви, зцілитись від дитячих травм, переживати втрати та горе, як виходити з конфліктних ситуацій чи не потрапляти у них, як прийняти та полюбити себе, як позбутися відчуття вини, як навчитись контролювати свої страхи та впоратись з тривожністю. «Найгірша та в’язниця, яку ви будуєте у своїй голові. Але ключі до неї – у вашій кишені». – нагадує Едіт Еґер. У кожному розділі своєї книжки аворка ділиться історіями з власного життя та історіями своїх пацієнтів, а в кінці пропонує ключі до звільнення від проблеми. Це установки, вправи або питання, які допоможуть знайти шлях з наших ментальних в’язниць до свободи і радіти життю.