ФІЛОСОФСЬКІ НОВАЦІЇ ГРЕЦЬКОГО ПИСЬМЕННИКА

ФІЛОСОФСЬКІ НОВАЦІЇ ГРЕЦЬКОГО ПИСЬМЕННИКА
 
Іван Франко. Лукіан і його епоха.
 
Це студентський реферат Івана Франка, написаний латинською мовою 1877 року, вперше опублікований українською у 1964 році. Повна його назва звучить так: “Лукіан і його епоха, як він її описав у своїх творах, зокрема в “Розмовах богів”, “Розмовах у царстві мертвих” і в “Морських розмовах з використанням також інших творів. Написав Іван Франко”.

Вже від самого початку Іван Франко глибинно окреслює сутність піднятої ним теми.

“Кожний видатний письменник, торкаючись будь-яких, навіть найвіддаленіших, тем, відображає у своїй творчості сучасну йому епоху, своїх сучасників, їх установи, звичаї, спосіб життя, і тим докладніше, чим більше він обдарований. Тому, хоч афінські трагіки брали масу тем з далеких міфічних часів, проте вони згадували про такі справи, які мають немале значення для пізнання сучасної їм епохи. Але найточніше змалювали своїх сучасників грецькі і римські історики, філософи і оратори, в творах яких бачимо немов живих тогочасних людей. Пізнати з творів видатних представників античності умови і соціально-політичний лад, в яких вони жили і творили, – це, на нашу думку, не менш важлива справа, ніж пізнати з творів самого письменника як людину з людськими прикметами і пороками, почуттями і пристрастями.

Багатий і вдячний матеріал для такого завдання дає Лукіан, безперечно, найславетніший грецький письменник ІІ століття нашої ери. У його творах відобразились яскраво й виразно не лише сучасна Лукіанові епоха, зокрема установи, погляди людей, соціальне становище, пороки і чесноти, але і сам автор, його характер і життя. Отже, після прочитання його творів уся епоха постає перед очима, неначе жива, перед нами вимальовується рельєфний портрет Лукіана, незважаючи на те, що про його життя і характер дуже мало даних збереглося в творах наших письменників. Як Езоп, який, за переказом, був рабом, використав жанр байки для того, щоб мати змогу зручніше говорити своєму панові гірку і прикру істину, правда, завуальовану в поетичній формі, та поставити її перед ним, неначе дзеркало, так і жартівливі “Розмови” Лукіана являють собою легкий одяг, що прикриває таку ж гірку правду. Вони є немов дзеркалом, яке відбиває всі пороки, всі прагнення і зриви сучасності, вказуючи сучасникам на їх розбещеність у витонченій і гарній формі. Автор ніби крадькома і мимохідь оперує легкими штрихами, так що читач не усвідомлює собі, як із тих штрихів, накиданих легко і дотепно, вимальовується жорстока й жахлива картина сучасності, хоч сам автор ні словом ніде не згадав про спрямованість своїх “Розмов”.

Далі Іван Франко розповідає біографію Лукіана. Той народився правдоподібно 118 року. Батько віддав його навчатися на скульптора, але ця професія не захопила Лукіана. Він досконало оволодів правознавством. “Але йому, що над усе любив правду і щирість, не припали до вподоби крутійство і клятвопорушення, до яких звичайно вдавалися в судах”. Він став софістом (вчителем мудрості й красномовства), заробив на цьому гроші, що дало йому можливість жити в достатку.



Проживаючи у Римі, Лукіан “написав цілий ряд прекрасних творів, у яких сміливо висміює і картає пороки свого часу, забобони народу, обман ворожбитів та жерців і взагалі всю брехню і облуду, яка служила для обдурювання мас і приховання правди. Немає сумніву, що твори Лукіана залюбки читали в усіх провінціях Римської імперії сучасники і пізніші покоління та вище цінили їх, ніж твори інших письменників. Лукіанові властива надзвичайна культура, витонченість стилю, легкість і ясність думок. Його твори, можливо, на перший погляд роблять враження певного недбальства щодо форми і композиції, але коли їх прочитати вдруге і втретє, вони здаються значно кращими й досконалішими, ніж при першому читанні, що, власне, і є ознакою досконалого твору. Вони пронизані ще не зів’ялим, свіжим і отим вічно юним еллінським генієм, тією самою моральною силою й гармонією, яка надихнула творіння Гомера, Есхіла, Софокла і багатьох інших геніальних письменників античності. На них позначилась властива грекам дотепність і чарівність, пластичність і отой вогонь, що видав стільки безсмертних творінь”.

Імператор Коммод призначив Лукіана правителем Єгипту. Там Лукіан жив до самої смерті.

Іван Франко поділяє твори Лукіана на поетичні та історичні. “До першої категорії належать “Розмови”, “Епіграми” і трагікомедія “Трагоподагра”, друга категорія охоплює “Правдиву історію свого часу”, “Про кончину Перегріна”, “Олександр, або Лжепророк” і інші подібні твори”.

Робота Івана Франка поділена на дві частини. “У першій мова йде про те, як Лукіан виступає проти богів і їх культу, проти оракулів, жертвоприношень і потойбічного життя, друга змальовує нам звичаї і спосіб життя сучасників Лукіана, їх світогляд вчених і філософів відповідно до того, як їх описав автор”.

На думку Івана Франка, “грецька міфологія стоїть вище від міфології усіх інших народів своєю досконалістю, тісним і логічним поєднанням міфів і ясним поглядом на природу”.

Розшифровуючи творчість Лукіана, Іван Франко пояснює, що той, “дає ясну і правдиву картину того, як його сучасники скерували  вістря критики проти того, що колись було священне, божественне, гідне поваги для їхніх предків. Боги, так би мовити, зійшли з Олімпу і в творах Лукіана стали людьми, у яких не залишилось ні крихітки святості і божественності. Так, чим є у Лукіана Зевс, бог неба, творець богів і людей, доброзичливий і благодійний батько, могутня і справедливо керуюча світом думка? У “Розмовах” цього автора він виступає лише як наділений ім’ям Зевса, а по суті він всемогутній римський імператор, який не знає жодного закону, крім власного бажання, жодного права, крім власних пристрастей і насолод, який не вагається знищити майно і щастя п’ятисот чоловік, аби тільки заспокоїти свої похоті. Подібно як римські імператори дома були слабкі, бездарні, без будь-якого авторитету в очах найближчих осіб, преторіанців і фаворитів, такий слабкий, безсильний, позбавлений поваги є Зевс у присутності Гери й інших богів. Яким тоном і з якою зневагою промовляє до нього Гера в “Розмові Гери з Зевсом” (“Розмови богів”, V). Так, між іншим, вона говорить: “Звичайно, і це безтактно і непристойно, що ти, владика всіх богів, залишаєш мене, твою законну дружину, і сходиш на землю для любовних пригод, перетворюючись то в золото, то в бика”. Сміється з нього також його брат Нептун (“Розмова богів”, ІХ), а Геліос різкими, хоч несміливими словами картає негідну бога поведінку батька людей і богів. Послухаймо, який арсенал у Геліоса під час розмови з Меркурієм про любов Зевса до Семели, дочки Кадма: “Лише в часи Крона цього не було, Гермесе (нас тут ніхто не слухає): той ніколи не покидав ліжка Реї¸ не йшов собі з неба, щоб проводити ніч у Фівах. Ні, тоді день був днем, ніч за кількістю годин йому відповідала”. Всемогутність Зевса висміює уїдливо Арес (“Розмови богів”, ХХІ) таким чином: “Гермесе, ти чув, чим нам пригрозив Зевс? Які зарозумілі й безглузді погрози!”. Але далеко зухваліше і різкіше промовляє до Зевса смертний афінянин Тимон: “Зевсе, – каже він,  – покровителю гостинності, дружби й родинного щастя, опікуне і карателю клятвопорушень, громометальнику, хмарозбирачу і якими іншими поетичними епітетами наділяють тебе поети… Де твоя далеколунна блискавка, де вогненосний і жахливий грім? Очевидно, все це дурниці і просто таки поетичний димок! Твоя, звеличена поетами, далекобійна й завжди готова зброя якимсь чином вигасла і охолола, неспроможна викресати ні одної іскри проти грішників”. Зевс слухає лайку. Але не думайте, що він закличе до порядку смертну людину суворими й гідними Зевса словами й пошле її під три чорти! Де там! Замість того він згадує численні жертвоприношення й дари, які він одержав раніше від Тімона, посилає Гермеса з Плутосом і Скарбом до Тімона й людині, яка розтратила свої багатства, живучи розкішно і розкидаючи гроші на всі боки, знову дарує велике майно, неначе для того, щоб виставити на сміх свою справедливість. Розуміє це й Гермес, коли під кінець “Розмови” говорить: “Як-то добре кричати на все горло, бути грубим і безсоромним! Це виходить на користь не тільки адвокатам, а й людям, які просять щось у богів. Диви, Тімон миттю із злидаря стане багатієм тільки тому, що здорово кричав і грубіянив Зевсові: якби він, згорбившись, спокійно копав, то копав би собі далі, і ніхто не звертав би на нього уваги”.

І про інших богів Лукіан говорить у такому ж тоні.

Для Івана Франка є зрозумілою мета написання “Розмов” – “висміяти стародавні міфи й релігійні погляди та показати їх у такому світлі, щоб кожному стало ясно, що вони є нічим іншим як міфами, поетичними вигадками, які не можуть додати людині сил для перенесення життєвих труднощів, вселити надію і підбадьорити згадкою про одвічну істину і справедливість”.

Іван Франко робить далекосяжні філософські висновки, які можуть видатися наївними, але не забуваймо, що це писав двадцятиоднорічний юнак: “У своїх “Розмовах” Лукіан показує сучасну собі епоху позбавленою будь-якої моральної бази, неспроможною заспокоїти духовні запити, сповненою суперечностей і через те нічим не вдоволеною. А втім, взагалі знищення релігії і культу богів не стільки є лихом само по собі, скільки тому, – і то більшим, – що приносить занепад моралі і жахливий крах державного ладу. Коли з розпадом релігії ніхто вже не вірить в існування божого провидіння і справедливості, немовби розсипається моральна база суспільства, знищується кістяк його життя. Історія дає багато таких прикладів, і можна висунути твердження, що таке явище неминуче в житті всіх народів аж до того часу, коли високий розвиток культури навчить людей бути чесними не під впливом кари й нагороди, а заради самого добра. Проте, оскільки людство ще до цього не дійшло, у людей виникає необхідність вірити в існування якоїсь сили, яка карає і нагороджує, в існування щасливішого або гіршого буття, якоїсь руки, яка більш суворо, ніж доброзичливо розцінює всі людські вчинки. І дійсно, де національний характер народу і суспільні умови виробили інший культ бога і окремий стан жерців, то там виникло й уявлення про суворого, страшного і більш караючого, ніж доброзичливого бога. Прикладом цього знову ж хай будуть євреї й фінікійці. Але, як відомо, у греків, а також і у слов’ян релігія витворилася без окремого стану священиків і жерців, а виникла з примітивного патріархального життя, де кожний батько сім’ї виконував також релігійні обряди, молився, вбивав жертви від імені своєї сім’ї, потім цар мав не тільки верховну владу під час війни, але під час миру був першим жерцем і немовби батьком усього племені. Але як тільки з’явився десь на землі окремий стан священиків, то він, як відомо, намагався створити уявлення про суворішого і страшнішого бога, щоб тим легше тримати маси в слухняності й покорі”.

На думку Івана Франка, “майже всі твори Лукіана мають за мету викрити всю моральну нікчемність і розтлінність його сучасників, низький кар’єризм псевдофілософів, забобони простолюддя, обман і лицемірство оракулів і пророків, безкінечна кількість яких раптом появилась у той час”.

У “Нігріні” Лукіан ось так говорить про таких людей: “Найбільше він згадував таких філософів, які вчили за плату і виставляли на продаж доброчесність, неначе товар на ринку. Тому він називав їх школи крамничками й трактирами, вважаючи, що той, хто вчить нехтувати багатством, перш за все сам повинен бути далеким від будь-якої жадоби до наживи”.

Характерним у цьому сенсі є цикл “Розмов у царстві мертвих”, про що пише Іван Франко в цій праці. Раджу читачам це прочитати у сорок п’ятому томі видання його праць.

Можна не погоджуватись із Лукіаном, слова якого передає Іван Франко, але нагадаю, що грецький філософ жив у другому столітті, коли про Ісуса Христа не говорили з такою величчю, як нині: “… до таких шарлатанів зараховує він і Ісуса Христа, називаючи його великим магом і чудотворцем, не дивно, що він звертається часто в якнайгострішій формі проти християн, особливо в творі “Життя і кончина Перегріна Протея”.
 
Анатолій ВЛАСЮК
4 травня 2017 року
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Як Франко молодицям писав: Уляна Кравченко
Гадаю, ви помітили зі скількома молодими, успішними й не дуже, жінками мав діалог "дух, що тіло рвав до бою" - видатний Іван Франко. На які ж теми спілкувалися активістка жіночого руху й Каменяр українського народу - читайте в матеріалі.
Читати більше