Філософія серця Григорія Сковороди

Кожній людині хотілося б розгадати секрет щастя. Хтось шукає відгадку в прикладах чужого успіху, хтось у власному життєвому досвіді: падають, піднімаються, помиляються, виправляють помилки. А могли би просто прочитати книги, написані українським подорожуючи філософом XVIII століття. Є в світі людина, яка знайшла секрет щастя, її звуть Григорій Сковорода.

Народився Сковорода 3 грудня 1722 року в Україні, в невеликому селі Чорнухи Полтавської області. У родині бідного козака. Його батько Сава і мати Пелагея скоро помітили, що син у них талановитий. Він раніше інших дітей навчився читати (тоді в українських селах навіть діти і жінки були грамотними), складав вірші і чудово співав. Після навчання в школі місцевого дяка батьки відправили сина до Києва в один з найпрестижніших навчальних закладів того часу – Києво-Могилянську академію. Тут талановитий хлопець швидко освоїв кілька мов: грецьку, німецьку, польську, латину. Можливо, саме в цей час в Могилянці Сковорода міг зустрітися з молодим Михайлом Ломоносовим. Чи відбулася ця зустріч насправді, нікому достеменно невідомо.

Взагалі, життя Сковороди за багато років обросло легендами, перевірити достовірність яких неможливо. Але деякі факти його біографії все-таки мають підтвердження. Через кілька років навчання Григорій проходить конкурсний відбір до придворної капели російської цариці Єлизавети Петрівни і потрапляє до привілейованих, близьких до двору людей. Життя його заграло яскравими столичними фарбами. Співаки отримували від цариці значну винагороду. І могли ні в чому собі не відмовляти.

Цілих 25 рублів платні на рік (тоді на три рубля можна було купити пристойний будинок) – це величезна сума і прекрасна можливість закріпитися в Москві або Петербурзі, зробити блискучу кар'єру при дворі. Багато хто з півчих, до речі, цим скористався. Одного ми прекрасно знаємо під ім'ям графа Олексія Розумовського (фаворита Єлизавети). Григорій дружив з Розумовським, не раз гостював у нього і числився на хорошому рахунку в імператриці. Але він відмовився від придворної кар'єри, відпросився в цариці продовжити навчання і одного разу з царським обозом повернувся до Києва.

Але в академії йому знову не дали довчитися: через рік придворний вельможа, з яким Сковорода познайомився у Єлизавети, генерал-майор Федір Вишневський, запрошує Григорія взяти участь в комісії по закупівлі токайських вин для імператорського двору як людину, що знається в музиці, володіє іноземними мовами, як прекрасного співрозмовника і видатного інтелектуала, який вже тоді вражав оточуючих гостротою свого розуму. Так Григорій потрапляє в Європу. Він займається дегустацією угорських токайських вин, а паралельно веде розумні розмови і подорожує європейськими країнами. Тоді для цього не потрібні були шенгенські візи, тільки знання латини, яку розуміли всюди.

За п'ять років Сковороді вдалося побувати в Німеччині, Австрії, Польщі, Чехії, Словаччині та інших країнах. І всюди він не просто подорожував, але й відвідував лекції відомих професорів у місцевих університетах. Набирався знань і мудрості. Багато чого побачив. Міг би осісти де-небудь. Але його тягне на Батьківщину.

І в 1750 році він повертається до Києва. І починається його педагогічна і творча діяльність та безперервна подорож містами і селами рідної країни. Його не раз запрошували до двору, пропонували зайняти високу посаду і побудувати кар'єру. Але він відмовлявся.

Якось царські посланці застали його просто на лузі, під деревом із сопілкою в руках. Світило сонце, поруч паслися вівці. На пропозицію посильних поїхати з ними до цариці, Григорій Сковорода відповів: "Ні, не поїду, мені сопілка та вівця дорожчі царського вінця".

Це був інтелектуал найвищої проби, який знайшов Бога у своєму серці і міг на рівних розмовляти з сильними світу цього. Одного разу цариця, вже Катерина ІІ, почувши про його досягнення у філософії, позаздрила славі, яка бігла попереду Сковороди, і запросила його до себе в палац, мовляв, хочу побачити філософа. Коли він увійшов, то не вклонився цариці.

– Чому ти не вклоняєшся мені? – запитала Катерина, яка звикла до уклінних придворних.
– Ти хотіла побачити мене? Але якщо я схилю голову, то ти побачиш тільки мою маківку!

Сковорода відмовився від царських милостей. Перспективний співак, музикант, поет, філософ відмовився від усіх благ світу, які не були варті для нього нічого. А на своїй могилі попросив написати: "Світ ловив мене, але не спіймав".

Що б це могло означати? Той, хто знайомий з філософією щастя Григорія Савича Сковороди, прекрасно розуміє ці слова. Світ для нього – це все матеріальне, тілесне, що тримає людину в рамках, забороняє їй бути вільною і змушує здійснювати чужі серцю вчинки. Цей світ хотів прибрати до рук інтелектуала і філософа, але так і не зміг цього зробити, не впіймав.

Сковорода не затримувався навіть там, де, здавалося б, міг знайти себе і де було його місце. Наприклад, на викладацькій ниві. Він був занадто сміливим і незалежним як для вчителя того часу. Придумав свою систему оцінювання: ніяких п'ятірок і одиниць. Хоча його систему можна назвати дванадцятибальною. У нього це звучало так: "вельми тупий", "сущий йолоп" для тих, хто відставав; "вельми гострий", "зверок вострое" (тобто знання хапає на льоту) для розумників; а між ними ще безліч визначень.

При цьому учні його обожнювали і багато з них згодом стали відомими людьми. Але надто вже прямолінійний був часом вчитель Сковорода. Одного зі своїх учнів (між іншим, сина відомого поміщика) за дурну відповідь назвав свинячою головою, за що його й вигнали з дому. У Харківському колегіумі, викладаючи поетику, пішов за своїм оригінальним шляхом, який не вписувався в існуючі методики. Наприклад, пропонував писати вірші в риму, що було не властиво поезії того часу. І його знову "попросили" з кафедри. Не вписувався Сковорода в загальні викладацькі канони.

Десь в середині життя, він зрозумів, що його призначення – дорога. Дорога до Бога, тобто до себе. Адже Бог – є любов, а вона всередині кожного з нас. У нашому серці. Ця, так звана, філософія серця і зробила Григорія Сковороду відомим у всьому світі. Але найголовніше, вона і його самого навчила бути щасливим.

Існує легенда, що Григорій Сковорода був схожий на жебрака, який просив милостиню і розповідав усім навколо свої численні байки. За що його шанували в звичайних селянських хатах і не давали померти від голоду. Але це не зовсім так.

Дійсно, його твори, байки, філософські діалоги, трактати, не публікувались за життя, але були відомі всім, в тому числі й простому люду. Вони переказувалися з уст в уста, передавалися серед його прихильників, учнів і високоосвічених друзів.

Здається, він був таким собі хіпі, елітним волоцюгою, друзями якого були досить впливові та багаті люди, в чиїх маєтках він зупинявся. Мені здається, він просто заворожував їх своїм інтелектом, своєю здатністю вибудовувати умовиводи. А тому часто і запросто звертався до них з не зовсім звичайними проханнями. Наприклад, надіслати окуляри, які були рідкістю в той час, або дорогий сир пармезан чи цінний музичний інструмент. Філософ-мандрівник надавав перевагу дорогому токайському вину (звичка юності).

Одного разу Сковорода мало не одружився. Але, за легендою, втік прямо з-під вінця, мабуть, так і не зумівши прийняти зобов'язань і обмежень, яких вимагає від кожної людини шлюб і сім'я. Але він не був і відлюдником, котрий живе в межах власних філософських трактатів. Сковорода весь час був у гущі народу. Він любив і знав людей і приймав їх з усіма слабкостями і достоїнствами. Втім, вони платили йому тією ж монетою.

Слава про філософа-мандрівника бігла далеко попереду нього, адже він знав секрет щастя!

Філософія серця Григорія Сковороди

Секрет щастя за Сковородою в найпростішій істині. Це не була оригінальна вигадка або одкровення, нікому не відоме досі. Все це давно вже сказали древні філософи. Про це свідчила Біблія. Просто люди не хотіли цього помічати.

"Ти хочеш бути щасливим? Не шукай щастя за морем, не проси його в людини, не подорожуй планетами, не змагайся палацами, не повзай земною кулею, не блукай Єрусалимом ... За золото можеш придбати село, це справа важка і обхідна, а щастя, як річ необхідна з необхідного, завжди і всюди дається даром.
Повітря і сонце завжди з тобою, завжди і безкоштовно, а все, що біжить від тебе геть, знай, – це чуже, і не вважай його своїм, все те дивне і не треба. Навіщо воно тобі? Ось чому воно і важке. Ніколи б воно не пішло від тебе, якби було необхідно".

Тобто секрет щастя в тобі самому, в твоєму серці, повному любові!

"Все проходить, тільки любов залишається після всього. Все пройде, але не Бог, не любов", – писав Сковорода.

Однією зі складових людського щастя, за Сковородіою, є проходження того шляху, який тобі уготований небом. Зрозуміти, що це за шлях, дуже легко. Тому що все, що нам потрібно в житті, дається легко, а все непотрібне - важко.

Одного разу харківський генерал-губернатор Євдоким Щербінін запитав його, чому він, маючи такі великі здібності, не візьметься за якусь важливу справу, філософ відповів:

"Світ схожий на театр: щоб грати на сцені з успіхом і похвалою, треба взяти собі належну роль. Актора хвалять не за те, що він грає шляхетного персонажа, а за те, що його гра вміла. Я довго думав про це і, відчуваючи себе, переконався, що в театрі світу не здатний вміло зіграти нічого іншого, крім ролі звичайної, простої, безтурботної і самотньої людини. Саме це я собі вибрав, і буде з мене".

Хтось може назвати Сковороду людиною без уподобань. У нього дійсно не було родини, домівки в звичному розумінні слова. Але вражає те, що він при цьому відчував себе неймовірно щасливим і гармонійним. Навіть пішов спокійно і радісно. Останні дні життя провів у колі друзів, розмовляючи на філософські теми і граючи на сопілці серед природи. Він сам вирив собі могилу, знаючи день свого відходу. Вмився, надів чистий одяг, помолився, ліг спати і більше не прокинувся.

Комусь життя цього філософа здається занадто далеким від сучасності. Адже нам так часто доводиться робити не те, що ми насправді хочемо: заради своєї сім'ї, щоб вижити, досягти благополуччя. Але людині не так вже й багато потрібно для щастя. Сонце і небо дається даром! Пам'ятаєте? Ганяючись за примарним матеріальним щастям, ми порушуємо божественний закон, який полягає в тому, що всім на світі управляє любов. Ми робимо те, що не любимо, живемо з тими, кого не любимо, поруч з нами знаходяться чужі люди, яких ми так і не навчилися любити. Врешті-решт, ми не любимо навіть самих себе, не вміючи знаходити в собі Бога. Ми не слухаємо і не чуємо свого серця.

Проте, на думку Григорія Сковороди, справжній секрет щастя знаходиться саме в нашому серці. Може, нам варто прислухатися до слів видатного філософа всіх часів і народів?