Філософія російської душі

27 листопада 2017
Анатолій Власюк
Це ж як треба любити свою Батьківщину (неодмінно з великої літери, навіть якщо вона – не літера – мала), щоби присвятити їй таку щемливу розповідь. Я маю на увазі Віктора Єрофєєва і його "Енциклопедію російської душі". Жодних аналогів у сучасній українській літературі, переповненій шароварами й вишиванками, претензійним пафосом і плачем за минулим, я не бачу.

Цей роман, перекладений з російської на українську Василем Шклярем, викликав шквал обурення. Не лише громадські організації, а й викладачі Московського державного університету звернулися до Московської міської думи з вимогою заборонити "Енциклопедію…". На щастя, в Росії нема "моральних установ", які відібрали здоров'я і саме життя у чималої кількості українських письменників, а тому злочину в єрофєєвських роздумах власть імущі не угледіли. Проте думка "патріотів" щодо письменника була однозначною: ворог Росії.

Цитувати Єрофєєва можна безмежно. Уся його книга – суцільна цитата.

Автор запевняє, що !Бермудський трикутник її (Росії – А.В.) й нігтя не вартий. Тут крутіше. Жодні реформи у нас не пройдуть… Був намір знайти об'єднавчу ідею. Знайшлися тільки такі, що роз'єднують".

Шукаючи ключ до розгадки Росії, Віктор Єрофєєв доводить ситуацію до абсурду, аби показати, що все минуле, сучасне й, мабуть, майбутнє життя цієї країни є апологією Абсурду з великої літери: "Вранці прокинувся як від поштовху, з виразним почуттям: я – ворог народу… Якщо чесно, то я й раніше не був народним братом-сватом, не ридав од усвідомлення такої приналежності. Мені знайомі хвилини недовірливого принюхування до народу, навіть напади нудоти. Але я із цим справлявся і жив собі далі, як усі, з тупою надією на щось… прокинувся опівдні: знову – ворог народу. Але не в тому дідівському розумінні, начебто я – контра. Або: на мене звели наклеп. Я ніколи не вірив у безвинність жертв: людина вічно чим-небудь незадоволена, і це вилазить, як шило з мішка. Але я відчув усім своїм єством, що я не оголошений ворог народу, а сам себе визнав ним. Таке невідворотне".

У Росії кожен є потенційним ворогом народу, і якщо його не визнають таким офіційно, то він сам має це зробити. Виходу з тупика нема.

Продовжуючи під мікроскопом роздивлятися російську душу, Віктор Єрофєєв констатує: "Метаморфозі піддався всього-на-всього один займенник, затерте слівце "ми" – Микола Другий російської лексики. Не варто думати, нібито наше "ми" складається з додавання самодостатніх "я". Російське "я" як елемент не життєстійке й існує винятково в родинній молекулі. Виходить, не "я" формує ідею "ми", а навпаки. "Ми" плодить звироднілих "я", мов дрібну картоплю".
 

Забігаючи наперед, робимо висновок, що не Путін такий "поганий", він лише відображає "ми" російського народу. "Погані" оті "я", які плодяться з "ми" й підпирають основи самодержавства Росії.

"У нас у Росії від протягу може початися все, аж до громадянської війни", - каже один із героїв "Енциклопедії…". І це правда. Не потрібно видимих причин, аби щось призвело до катастрофічних змін. Як казав поет, "умом Россию не понять".

І все ж Єрофєєва тягне в 90-ті роки минулого століття. Це потрібно йому не лише для того, щоби осмислити те, що нині відбувається в Росії. Відчувається, що саме тоді він був найщасливішим. І не тому, що був молодшим, що хвороби не обступали. "Совок" не вивітрився навіть з таких людей, як Єрофєєв: "Мало хто в Росії жив у 90-ті роки – майже всі плакали. З різних причин. Плакали на радощах, одержавши волю. Плакали обікрадені. Плакали обстріляні. Майже всі злякано озиралися, тримаючись за кишеню, не вступаючи у гру, порпаючись на узбіччі".

Підміна понять завжди була характерною для Росії, але в 90-ті вона особливо оголилась, коли "Обмінний пункт став сильнішим за "Фауста" Гете. Він працював без вихідних".

"Філософією 90-х стала комп'ютерна гра", - зазначає Віктор Єрофєєв. За великим рахунком, нічого не змінилося з тих пір. Віртуальний світ багатьом замінює світ реальний.

Кожний росіянин відчуває себе живою мішенню. "Я – мішень. – Єрофєєв безжальний до себе зокрема і до всіх росіян загалом. – Живий теплий клубок, пригнувшись, біжить полем. У мене стріляють кому не ліньки. У мене брудне, спітніле обличчя, брудний одяг, дране взуття, кров під нігтями. Напевно, божевільний вигляд. Немає ні часу, ні сил думати про себе. Я біжу. Без будь-якої надії на успіх". І далі: "Бути росіянином – означає бути мішенню. Жертовність жертв – теж функція в цьому світі, де ми звільнені від інших зобов'язань, які, в кращому разі, виконуємо абияк, поспіхом, між іншим… Російське життя покликане відволікати людей від життя. Опір російській закостенілій матері тільки підкреслює значущість цієї матері. Росія повинна бути собою точнісінько так само, як Екклезіяст – Екклезіястом, тобто однією складовою біблійних частин". І фатальний, і вбивчий висновок з цього: "Інша річ, що свій чистий досвід, християнський за своїми зовнішніми формами, Росія хотіла передати іншим країнам, з іншим призначенням, і тому довго й марно мучила їх".

Зробити би такий висновок не лише маленьким путіним, оцим усім "я", що розмножилися від великого "ми", а й тим, хто щиро вважає себе російським демократом, але коли, скажімо, справа доходить до України, уся їхня демократія щезає. "І, як кожну країну, Росію треба судити за її внутрішніми ресурсами і фінальним результатом, - робить безжальний діагноз Віктор Єрофєєв. – Нехай результат, з погляду Заходу, негативний. Нехай він з боку Сходу теж видається дивним. Але в Росії є позитивна нездатність до так званого нормального життя. На кожного царя є свій Распутін. Росія продемонструвала крайнощі людської натури, зруйнувала уявлення про золоту середину. Вона показала даремність людської волі. Її не можна не поважати за вірність самій собі".

Російські письменники, які висловлювали сутність російського життя, не могли без сліз писати про дійсність. "Основним стилем письменників, - вважає Віктор Єрофєєв, - що писали й пишуть про Росію, залишається співчутлива сльозливість. Помилка і західників, і слов’янофілів у тому, що вони бажають Росії щастя. Славні діячі з часів Чаадаєва, мабуть, помиляються у своєму корінному занепокоєнні щодо безутішного становища рідної держави. Страх перед страхом, побоювання насолодитися його глибиною притаманні більшості російської інтелігенції. Вічна й безпорадна ідея витягти Росію за чуба всупереч її волі мандрує із книги в книгу й стає, щонайменше, надокучливою".

Безперечно, добром для Росії таке закінчитися не може. Тому письменник й стверджує: "… "легоподібна" Росія, швидше за все, зникне з лиця Землі. Як давня Еллада, де грецькі боги перетворилися на повчальні іграшки. У нас із Грецією є навіть симетрія не надто святого духу. Греція згоріла від релігійного формалізму, Росія горить від формальної релігійності".

"Енциклопедію російської душі" Віктора Єрофєєва з повним правом можна було би назвати "Філософією російської душі". Письменник вгвинчується в цю душу, вивертає її, показує все таємне й сховає. Ось характерний приклад – розділ "Матрьошка", який зацитую повністю:

"Якщо вірити матрьошці, то життя – перекидання в утробу. Центром російського світу проголошено ембріон. Все інше – обкладинка, покривало. Якими б миловидними тітками не були великі матрьошки, вони поверхові, самовдоволені. У них статичне марнославство життя.

Узявши матрьошку в руки, мимоволі намагаєшся її розібрати, розгвинтити. Хочеться докопатися до правди. Матрьошка побудована на первинній грі, яка знайома кожній дитині, на ній же тримається основний сексуальний ефект одягу – гра в піжмурки. Правду поховано в таємниці. Правда вимагає жертв. Більші матрьошки вагітні маленькими, як своєю багаторазовою смертю. Скриплять, летять голови заради забавки. Що далі всередину, то бідніші барви, менше дива, втома художника. Матрьошка – сигнал хронічної перевтоми, світлобоязнь. У найменшої людинки, погано намальованого за браком місця бовванчика-ембріончика, передбачається зворушливість “дитинки”. Спалах розчулення. Туга за батьками. На обличчі не зморшки, а якась павутина. Руки, як тертушка. Незрозуміло, чоловік, жінка? Шорсткі материнські руки хочеться поцілувати, батьківські зморшки – розгладити. Але російська цілісність занадто дрібна для емоцій, інтегральність безпомічна, все це – лише фантазії, і найменшенька лялька завжди закочується під стіл".

Матрьошка – філософія російської душі…

Хіба можна назвати патріотом людину, яка пише ось таке:

"У росіян усе сире, недосмажене, не наперчене. І людські обличчя, і душа, і мати-земля.
Ліси – сирі. Ми всі – сироїжки.
Їду в метро і відчуваю, що мені огидна ця пітна сволота. Інертна, покірна, прищава наволоч.
Чи хочу я. щоб Росія розпалася на шматки?
Щоб Татарія відділилася від Мордовії?
Щоб Волга висохла?
Щоб судома пройшла по Сибіру?
Щоб скінчився балаган?
Хочу!
Хочу!".

З'ясовується, що таку людину лише патріотом Росії можна й назвати…



Єрофєєв ототожнює народ з російською свинею. "У всьому йому бачиться змова. Проти себе. Народ іноді ставить запитання. Чує те, що хоче почути". На думку письменника, "царат і комунізм об'єдналися в тяжінні до народного елементу. Одні ходили в народ, інші з нього виходили. У народ ходили як по гриби. Народність – це така грибниця".

Він знаходить чи не основну відмінність між західною людиною і росіянином: "Західна людина бачить реальність як поле діяльності. Росіянин – як казковий простір. Він заселений істотами, що володіють магічною силою. Іноді ця сила дорівнює нулю, іноді перевертає світ. Казковість внутрішнього поля Росії – у його принциповій нерозшифрованості. Вороги організовуються як нечисть. Причини та наслідки міняються місцями. Зав'язуються задзеркальні зв’язки. Казка конспіративна. Чорних кішок прирівняно до підступів Провидіння. Росіянин упускає в себе казкове мислення й зависає на порозі двох світів, не знаходячи спокою ні в життєтворчості, ні в спогляданні. Самобутність російського світу – у самопоглинанні. Магічний світ вабить мене чарівними фантазмами й напружує нездатністю впоратися із чаклунством. Росія інтровертна у своїх можливостях і екстравертна у своїй безпорадності".

Росіянин подібний на важкохворого, якому "бояться сказати всю правду". "А росіянин собі думає: "Допомагайте мені, допомагайте. Не будете допомагати, вам же дорожче обійдеться".

Єрофєєв вважає, що Росія загалом і кожний росіянин зокрема схильні до безчестя. "У Росії за великим рахунком немає жодної чесної людини. От на чому треба будувати суспільне життя. Це основа колгоспу. Але це й основа поеми. Росія складається з покірних людей, здатних на все. У цій країні повинне відбутися цілковите примирення з дійсністю".

Ось замальовка "Мальовничість":

"Іван Грозний, який убиває сина, мальовничий. У Росії люблять тих, хто замучив і вбив багатьох росіян. Російська влада знищувала переважно своє населення – не чуже, не ворогів, як у інших країнах. Відокремити кровожерливість від забавки й турботи про країну неможливо. Це і є російська мальовничість.

Незважаючи на те, що Іван Грозний був садистом, багато хто його любить із принципу. Інші люблять його садизм. Немає слів: Іван Грозний – це російський ренесанс".

А ось ще одна замальовка – "Мама":

"- Мамо, що означає бути росіянином?

Мовчить.

- Мамо! Мамо!
- Чого тобі?
- Що означає бути росіянином?
- Що-о-о?
- Що означає бути росіянином?

Мовчить.

- Мамо!
- Відчепися! Набрид!
- Мамо!
- Сказала тобі людською мовою – відчепися!!!
- Ма, не бий!
- Замовкни, засранець!
- Матусю, рідненька, не вбивай!".

В замальовці "Опис націй" Єрофєєв пише:

"Росіянин складається з "нічого", що містить у собі "все". Росіянин вважає, що йому нічого не належить. Росіянин вважає, що йому належить увесь світ. При зовнішній м’якості та співучості Росії, при її жіночій личині, любові до кефіру в цій країні живе населення зі страшенним апетитом. Учора – все, сьогодні – нічого, назавтра – знов усе. Якщо окультурити й грамотно розкрутити цей стиль "все-нічого-все", можна стати модною країною на зразок Непалу".

Говорячи, що "росіяни – ганебна нація", Єрофєєв розмірковує про так званий стиль cool:

"Поняття сооl (етимологічно – "прохолодний") виникло в США наприкінці 40-х разом із джазовою платівкою Майлса Дейвіса "The Birth of the cool" і книжками Джека Керуака. Цього автора можна вважати ідеологом "кулу", котрий у 50-му році писав про різницю між "сирою" і "кул"-свідомістю як про протилежні форми самосвідомості. "Кул"-свідомість, яка дотепер не має російського словесного еквіваленту, не залишає в людині "темних" сторін. Їй притаманні відкритість, прозорість, внутрішня еротичність, іронічність, підкреслена стильність, що знаходить свій вияв у джазовому корінні. Далеко не всі кумири Заходу були "кул". Ні Елвіс Преслі, ні Мерилін Монро до цієї категорії не потрапляють. Зате краще, що є в "Бітлз", мюзикл "Вестсайдська історія" Леонарда Бернштейна, пісні Боба Ділана, з одного боку, а з другого – усмішка, зачіска, стиль одягу президента Джона Кеннеді (особливо якщо його порівняти на спільній фотографії із Хрущовим) – справжнісінький "кул".

А ось замальовка "Російська правда":

"Не поважатимеш іншого – тебе не буде. На цьому контракті Захід тримається двісті років. Банальність правила виправдовується комфортним результатом.

Головна мерзенність російського життя – не хамство, навіть не ставлення до людини як до гівна, а негласна згода на продовження негідного життя й прагнення до її виправдання. В умінні все виправдати полягає російська правда".

А ось із замальовки "Історія національного футболу":

"Петро Перший повів м'яч у Європу, ударив, промахнувся – розбив вікно".

Якщо ви хочете зрозуміти філософію російської душі, читайте книгу Віктора Єрофеєва "Енциклопедія російської душі".
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Про синтетичний і натуральний пух
Складно собі уявити осінь чи зиму без теплої куртки чи пуховика. Чи не так? Щоб бути впевненим у тому, що верхній одяг для холодної погоди не лише виглядає стильно та оригінально, а й тепло, обов'язково варто звертати увагу на те, що у нього всередині.
Читати більше