Станіслав Лем. Соляріс.
Роман "Соляріс" вважають вершиною творчості
Станіслава Лема. Сам він писав, що хотів би створити ще щось подібне, але розуміє, що така удача буває лише один раз.
Письменникові вдалось органічно поєднати викладення в популярній формі наукових знань з художньою правдоподібною розповіддю про людські переживання на далекій планеті. Станіслав Лем при цьому не претендував на те, що його наукові гіпотези збудуться в майбутньому. Третьою складовою виступає філософія. У розумінні Станіслава Лема філософія і є майбутнім фантастики, а фантастика – майбутнє філософії.
У центрі розповіді – Океан. Але не у звичному для нас розумінні. На далекій планеті він відграє особливу роль. Одні вчені вважають його органічним сполученням, інші – живою субстанцією. Біологи кажуть, що це добіологічна формація. В астрономів і фізиків – інша думка. Вони стверджують, що це високоорганізована структура, яка набагато складніша за земні організми. Океан активно впливає на формування планетної орбіти. Вчені сперечаються, чи має Океан щось спільне з живою матерією, чи це просто геологічна формація, яка здатна стабілізувати орбіту планети Соляріс. На думку деяких з них, Океан відразу став панувати над оточуючими умовами, тоді як земні організми мільйони років пристосовувались до них – і тільки наприкінці цього довгого періоду почали з’являтись розумні істоти.
На цьому тлі розгортаються драматичні події. Астронавт Кельвін прибуває на Соляріс і зіштовхується з дивною ситуацією на станції, яка нависає над планетою. Закінчує життя самогубством Гібарян. Снаут і Сарторіус дивно себе поводять. Нарешті перед Кельвіном з’являється Хері – його дівчина, яка загинула десять років тому. Врешті-решт він розуміє, що все це витівки Океану, який ніби зсередини зчитує кожну людину і створює копії тих, кого найбільше ми потребуємо. Але це не живі істоти. Їх слід позбутися, щоби продовжити не лише наукові дослідження, а й саме життя.
Як на мене, філософське тло роману все-таки є основним. Словами одного зі своїх героїв Лем каже, що насправді ми не хочемо завоювати космос, а просто намагаємося розширити Землю до його границь. Люди хочуть передати іншим свої досягнення й отримати взамін їхні. Але виходить, що ми шукаємо лише людину, а інші світи, навіть якщо вони досконаліші, нас не цікавлять. Людина не знає, що робити з ними. Нас більше влаштує, якщо знайдемо власне примітивне минуле. З іншого боку, людина прагне показати свою велич, а Океан викриває її ницість – і ми не можемо з цим ніяк змиритись. Це і є контакт з іншою цивілізацією, якого прагнула людина, але він показує нашу ганьбу і меншовартість.
Істоти, створені Океаном, олюднюються, аж поки самі розуміють, що не можуть існувати в такому стані. Так, Хері просить Снаута знищити її – і він виконує її прохання. Кельвін вже призвичаївся до Хері, створеної Океаном, і хоче повернути її. Він сподівається на диво.
У тих, хто побував на планеті Соляріс, змінюється уявлення про Бога. Вони вважають, що Його створили прості люди – таким, яким є самі, але наділили тим, чого пояснити не могли. На їхню думку, Бог теж змінюється в процесі власної еволюції, досягаючи більшого рівня могутності. Для Нього божественність стала становищем, із якого нема виходу. На відміну від людей, Він не має множини.
Лема можуть звинуватити в атеїзмі, але письменник намагався і в питаннях релігії дивитися на все з філософської точки зору, не обмежуючись земним розумінням, а підносячи думку до всепланетарного масштабу.
Роман "!Соляріс" – чудова гімнастика для розуму людей думаючих, які вірять у майбутнє і сповідують філософію фантастики.
Анатолій ВЛАСЮК
3 травня 2017 року
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
