Феноменальна Іра Маланюк

Майбутня видатна співачка Іра Маланюк народилася 29 січня 1919 р. у Станіславі (нині Івано-Франківськ) в аристократичній родині.
  Судіть самі: прапрадід співачки герцог де Гіз, претендент на французький трон, за часів революції переїхав до Австрії і трохи підрихтував прізвище – став фон Кіш. Його дочка Франціска (прапрабабуся співачки) вийшла заміж за Кайзера фон Кайзерсгаймба. Їхня донька Амалія (прабабуся співачки) – дружина майора цісарської армії Ніколяуса Ріхтера фон Ключаріча (1807-1893) поїхала з ним до Відня. Габріела фон Ключаріч (1854-1944), їхня донька і бабуня співачки, народилася у Відні, познайомилася зі студентом-медиком Олександром-Мар’яном Жуковським. Молоді покохалися, у 1883 році обвінчалися і переїхали до Глушкова, біля Станіславова, рідного села українця.

Олександр Жуковський відкрив медичну практику, став головним лікарем дирекції залізниці й отримав титул придворного радника. Донька доктора Жуковського, Ольга — майбутня мати Іри Маланюк, — у 1911 році вийшла заміж за військового лікаря австрійської армії, пізніше полковника Української Галицької Армії доктора Осипа Маланюка, двоюрідного брата Крушельницької, адже його мати, бабуня Іри – рідна тітка Соломії.

Ірина Маланюк знайшлася у будинку батьків (вул. Грушевського, 17, м. Івано-Франківськ), де її батько мав приватну лікарську практику. Розповіді рідних про пращурів із темпераментного холерика виховали гонорову, часом деспотичну аристократку, яка могла досягати свого. Дівчинка виростала, спілкуючись вдома і німецькою, й українською мовами. Із шести років навчалася гри на фортепіано. Здобувала освіту в українській приватній школі ім. М. Шашкевича, що знаходилась навпроти її будинку (ЗОШ N°7) та два роки в Станіславівській українській жіночій ґімназії (вул. Шевченка, 82, м. Івано-Франківськ).
  "Звідки виникла моя любов до опери, що вже з дитинства світила мені провідною зіркою, – не можу сказати. Щоправда, у нашій родині була оперна співачка, яка досягла світової слави – Соломія Крушельницька. Вона була донькою одного з братів моєї бабуні Маланюк, отже, кузиною мого батька. Наші дороги ніколи не перетиналися – я ніколи не зустрічала Крушельницької, не бачила її на сцені, але, може, якась крапля її крові, замішаної на театрі, тече в моїх жилах?"

Амбітні плани панянки підтримували рідні та знайомі. Наприклад, Ірина не раз згадувала, як дванадцятирічною вперше вийшла на сцену у ролі Лисички, у дитячій опері М. Лисенка "Коза-Дереза". Відомий композитор i диригент Ярослав Барнич, побачив її у цій ролі сказав: "Ірцю, з тебе буде колись велика співачка".

У 16 років вступила до консерваторії при Польському музичному товаристві ім. С. Монюшка в Станіславові. У 1936 р. Маланюк дебютувала в опері О. Ніколаї "Віндзорські жартівниці".

Маючи від природи чудовий голос, абсолютний музичний слух, приємну зовнішність і артистичні дані, дівчина вирішила навчатися співу в прославленого баса і педагога Адама Дідура, який працював тоді професором Львівської консерваторії. На заняття з маестро від вересня 1939 р. Іра Маланюк двічі на тиждень їздила поїздом Станіслав-Львів (135 км).

У травні 1939 р. Адам Дідур організував дебют трьом своїм студентам та Ірині (у ролі Амнеріс) у головних ролях опери Дж. Верді "Аїда" на сцені Львівського Оперного Театру. "…Амнеріс у виконанні Ірини Маланюк, – писала львівська газета, – була чарівною постаттю. Щоправда, голос цієї співачки вимагає ще певного вишколу, але його тембр, рівність звучання в усіх регістрах, емісія говорять самі за себе. Зважаючи, що це перший виступ молодої співачки на професіональній сцені, можна без перебільшення сказати, що на неї чекає славне майбутнє".

 Потім дівчина вступила на природничий факультет Львівського університету і паралельно брала уроки у свого вчителя.

Незабаром Адам Дідур очолив Варшавський Великий театр і запропонував своїм учням контракт на наступний сезон, але завадила Друга світова війна – і дівчина повернулася додому. У 1940-1941 рр. Іра Маланюк була солісткою Львівського Оперного Театру. Пiд час фашистської окупацiї повернулася до Станiславова, де виступала у концертах, виконувала твори М. Лисенка, Я. Лопатинського.

З приходом визволителів вона мусила тікати: переїхала до Відня, але столиця Австрії була окупована військами Червоної армії і належала до совєтської зони, тому доньці полковника УГА, народженій у Станіславі, було некомфортно. Щоб не потрапити до радянських людоловів, на весні 1946 року Іра Маланюк мусила вийти заміж за австрійця Вальтера Ґольдшмідта, щоб отримати австрійське громадянство. Вона отримала законні документи, але пара розійшлася невдовзі після одруження.

"Після війни я була австрійкою, потім – швайцаркою, але в душі я завжди залишалася українкою. Тому кожна країна була для мене "закордоном", ті місця, де я жила, – другою батьківщиною". В Україну Іра Маланюк повернулася через 50 років – у 1994 році.

Іра навчалася у знаменитого професора консерваторії, колишньої найкращої вагнерівської співачки Анни Бар-Мільденбурґ (Відень, 1944 р.), удосконалювала майстерність у "Моцартеумі" (Зальцбурґ, 1945 р.). 13 грудня 1945 р. Маланюк дебютувала в Оперному Театрі в Ґраці у ролі Азучени в опері "Трубадур" Джузеппе Верді. Наприкінці 1945 р. мер міста запропонував Ірині Маланюк посаду солістки опери Ґраца (Австрія, 1945-1947 рр.), за ці роки вона виконала десять видатних ролей. Всі свої ролі в Австрії Маланюк співала німецькою мовою.

Наступні 5 років (1947-1952) Іра була солісткою опери в Оперному театрі у Цюріху (тоді знаним як Штадтеатр). Під час перебування у Штадтеатрі вона у 1949 році взяла участь у світовій прем’єрі вистави "Чорний Павук", написаної Віллі Буркгардом. Маланюк виконала мецо-сопранову роль медсестри, а тим часом Ліза делля Казі – сопранову роль молодої сільської дівчини.
 
11 серпня 1951 р. відбувся непередбачуваний дебют на Байройтському фестивалі у ролі Фріки у "Золоті Рейну" Ваґнера. Чому непередбачуваний?

Після Другої світової у Байройті онук Ріхарда Ваґнера відновив оперний фестиваль, готувалася тетралогія Ріхарда Ваґнера "Перстень Нібелунґів". З’їхалися з усього світу відомі митці, високопоставлені особи, але у день вистави виконавицю головної ролі забрали в лікарню з апендицитом. Залишалося три години до дійства, яким керував знаменитий дириґент Герберт фон Караян… Іра Маланюк була в Байройті як глядач. За три години до вистави вона спромоглася вивчити надзвичайно складну партію, яку до того не співала – і "врятувала" виставу. Того ж сезону Іра Маланюк підписала контракт з Віляндом Ваґнером і Вольфґанґом Ваґнером на 11 виступів у різних ролях. До 1954 року, вона виступала регулярно на Байройтському Фестивалі.

22 червня 1952 р. Іра Маланюк вийшла заміж за швейцарського лікаря Ернста Бааша, стала громадянкою Швейцарії.
 
8 березня 1954 р. відбувся дебют Ірини Маланюк у театрі Ля Скала (Мілан) у ролі Валтруди в опері "Валькірія" та Другої Норн в опері "Загибель Богів" Ріхарда Ваґнера.

Гастролюючи світом, Ірина Маланюк називала себе українкою, виступала з концертами української вокальної музики. 14 травня 1976 р. останній раз виступила на концерті у Відні.

У Європі є почесне звання "Камерзангерін", яке надавалося співакам королями і кайзерами за особливі заслуги. Ірина Маланюк двічі отримувала це звання від уряду Німеччини й Австрії. З 1998 р. — почесний професор Львівської музичної академії ім. М. Лисенка.
  Іра Маланюк відзначила своє 90-ліття і через місяць 25 лютого 2009 року померла. Поховано українку у місті Цірль, Австрія.

(за матеріалами Вікіпедії)