Фантаст Ніл Ґейман: чому наше майбутнє залежить від книжок

24 грудня 2018
Ліля Колісник

Якщо у вас є друзі-математики, які запитують, навіщо читати художню літературу, дайте їм цей текст. Якщо у вас є друзі, які переконують вас, що скоро всі книги стануть електронними, дайте їм цей текст. Якщо ви з теплом (або навпаки з жахом) згадуєте походи в бібліотеку, прочитайте цей текст. Якщо у вас підростають діти, прочитайте з ними цей текст, а якщо ви тільки замислюєтеся про те, що і як читати з дітьми, тим більше прочитайте цей текст.

Людям важливо пояснювати, на чиєму вони боці. Свого роду декларація інтересів.
Тому я збираюся поговорити з вами про читання і про те, що читання художньої літератури і читання для задоволення є однією з найважливіших речей у житті людини.
І я, очевидно, дуже упереджений, адже я письменник, автор художніх текстів. Я пишу і для дітей, і для дорослих. Уже близько 30 років заробляю собі на життя за допомогою слів, здебільшого створюючи речі і записуючи їх. Безсумнівно, я зацікавлений, щоб люди читали, аби вони читали художню літературу, щоб бібліотеки і бібліотекарі існували й сприяли любові до читання та існуванню місць, де можна читати. Так що я упереджений як письменник. Але я набагато більше упереджений як читач.
Одного разу я був у Нью-Йорку і почув розмову про будівництво приватних в'язниць — це індустрія, котра стрімко розвивається в Америці. Тюремна індустрія повинна планувати своє майбутнє зростання... скільки камер їм знадобиться? Яка буде кількість ув'язнених через 15 років? І вони виявили, що можуть передбачити все це дуже легко, використовуючи найпростіший алгоритм, заснований на опитуваннях, який відсоток 10-ти й 11-річних не може читати. І, звичайно, не може читати для свого задоволення.
У цьому немає прямої залежності, не можна сказати, що в утвореному суспільстві немає злочинності. Але взаємозв'язок між факторами видно. Я думаю, що найпростіші з цих зв'язків відбуваються з очевидного:

Грамотні люди читають художню літературу.

Художня література має два призначення:

  • По-перше, вона відкриває вам залежність від читання. Жага дізнатися, що ж станеться далі, бажання перегорнути сторінку, необхідність продовжувати, навіть якщо буде важко, тому що хтось потрапив у біду, і ти повинен дізнатися, чим це все скінчиться — у цьому справжній драйв. Це змушує дізнаватися нові слова, думати по-іншому, продовжувати рухатися вперед. Виявляти, що читання саме по собі є задоволенням. Одного разу усвідомивши це, ви опинитесь на шляху до постійного читання.
  • Найпростіший спосіб гарантовано виростити грамотних дітей — навчити їх читати і показати, що читання — це приємна розвага. Найпростіше — знайдіть книги, які їм подобаються, дайте до них доступ і дозвольте їх прочитати.
  • Не існує поганих авторів для дітей, якщо діти хочуть їх читати і шукають їхні книги, адже всі діти різні. Вони знаходять потрібні історії і входять всередину цих історій. Це для вас вона вже вичерпна і проста, а для дітей щось нове та цікаве. Адже дитина відкриває її вперше для себе. Не відвертайте дітей від читання лише тому, що вам здається, ніби вони читають неправильні речі. Література, яка вам не подобається, — це шлях до книг, які можуть бути вам до душі. І не у всіх однаковий з вами смак.
  • І друге, що робить художня література, — вона породжує емпатію. Коли ви дивитеся телепрограму або фільм, ви дивитеся на речі, які відбуваються з іншими людьми. Художня проза — це щось, що ви робите з 33 букв і пригорщі розділових знаків, і ви... ви один, використовуючи свою уяву, створюєте світ, що населяє його, і дивитеся навколо чужими очима. Ви починаєте відчувати речі, відвідувати місця і світи, про які ви б і не дізналися. Ви дізнаєтеся, що зовнішній світ — це теж ви. Ви стаєте кимось іншим, і коли повернетеся в свій світ, то щось у вас трошки зміниться.

Емпатія — це інструмент, який збирає людей разом і змінює їх із самозакоханих одинаків.
Ви також знаходите в книжках дещо життєво важливе для існування в цьому світі. І ось воно: світові не обов'язково бути саме таким. Все може змінитися.

У 2007 році я був в Китаї, на першому схваленому партією конвенті з наукової фантастики й фентезі. У якийсь момент я запитав в офіційного представника влади: чому? Адже наукова фантастика не схвалювалась довгий час. Що змінилося?
"Усе просто,  сказав він мені.  Китайці створювали чудові речі, якщо їм приносили схеми. Але нічого вони не покращували і не придумували самі. Вони не винаходили нічого. І тому вони відправили делегацію в США, в Apple, Microsoft, Google і розпитали людей, які придумували майбутнє, про них самих. І виявили, що ті читали наукову фантастику, коли були хлопчиками та дівчатками".

Література може показати вам інший світ. Вона може взяти вас туди, де ви ніколи не були. Один раз відвідавши інші світи, як ті, хто скуштували чарівних фруктів, ви ніколи не зможете бути повністю задоволені світом, в якому виросли. Невдоволення — це хороша річ. Незадоволені люди можуть змінювати і покращувати свої світи, робити їх кращими, робити їх іншими.

Вірний спосіб зруйнувати дитячу любов до читання — це, звичайно, переконатися, що поруч немає книг. І немає місць, де діти б могли їх прочитати. Мені пощастило. Коли я ріс, у мене була чудова районна бібліотека. У мене були батьки, яких можна було переконати, аби підкинули мене в бібліотеку по дорозі на роботу під час канікул.
Бібліотеки — це свобода. Свобода читати, свобода спілкуватися. Це утворення (яке не закінчується в той день, коли ми залишаємо школу або університет), це дозвілля, це притулок і це доступ до інформації.
Гадаю, що тут вся справа в природі інформації. Інформація має ціну, а правильна інформація — безцінна. Протягом всієї історії людства ми жили за часів нестачі інформації. Отримати необхідну інформацію завжди було важливо і завжди чогось варте. Коли садити урожай, де знайти речі, карти, історії і розповіді — це те, що завжди цінувалося за їжею і в компаніях. Інформація була цінною річчю, і ті, хто володів нею або добували її, могли розраховувати на винагороду.
 
В останні роки ми відійшли від браку інформації і підійшли до перенасичення нею. Згідно з Еріком Шмідтом із Google, тепер кожні два дні людська раса створює стільки інформації, скільки ми виробляли від початку нашої цивілізації до 2003 року. Це близько п'яти ексобайтів інформації в день, якщо ви любите цифри. Зараз завдання полягає не в тому, щоб знайти рідкісну квітку в пустелі, а в тому, щоб розшукати конкретну рослину в джунглях. Нам потрібна допомога в навігації, щоб знайти серед цієї інформації те, що нам дійсно потрібно.
 
Книги — це спосіб спілкування з мертвими. Це спосіб вчитися у тих, кого більше немає з нами. Людство створило себе, розвивалося, породило тип знань, які можна розвивати, а не постійно запам'ятовувати. Є казки, які старші, ніж безліч країн, казки, які надовго пережили культури і стіни, в яких вони були вперше почуті.
Якщо ви не цінуєте бібліотеки, значить, ви не цінуєте інформацію, культуру або мудрість. Ви заглушуєте голоси минулого і шкодите майбутньому.
Ми повинні читати вголос нашим дітям. Читати їм те, що їх тішить. Читати їм історії, від яких ми вже втомилися. Говорити різними голоси, зацікавлювати їх і не припиняти читати тільки тому, що вони самі навчилися це робити. Робити читання вголос моментом єднання, часом, коли ніхто не дивиться в телефони, коли спокуси світу відкладені вбік.
 
Ми повинні використовувати мову. Розвиватися, дізнаватися, що означають нові слова і як їх застосовувати, спілкуватися зрозуміло, говорити те, що ми маємо на увазі. Ми не повинні намагатися заморозити мову, прикидатися, що це мертва річ, яку потрібно шанувати. Ми повинні використовувати мову як живу річ, яка рухається, яка несе слова, яка дозволяє їхнім значенням і вимові змінюватися з часом.

 Письменники — особливо дитячі письменники — мають зобов'язання перед читачами. Ми повинні писати правдиві речі, що особливо важливо, коли складаємо історії про людей, які не існували, або про місця, де не бували; розуміти, що істина — це не те, що трапилося насправді, а те, що розповідає нам, хто ми такі.
 

Зрештою література — це правдива брехня, крім усього іншого. Ми повинні не втомлювати наших читачів, а робити так, щоб вони самі захотіли перегорнути наступну сторінку. Один із кращих засобів для тих, хто читає з неохотою, — це історія, від якої вони не можуть відірватися.
 
Ми повинні говорити нашим читачам правду, озброювати їх, давати захист і передавати ту мудрість, яку встигли почерпнути з нашого недовгого перебування в цьому зеленому світі. Ми не повинні проповідувати, читати лекції, запихати готові істини в горла наших читачів, як птахи, які годують своїх пташенят попередньо розжованими черв'яками. І ми не повинні ніколи, ні за що на світі, ні за яких обставин писати для дітей те, що б нам не хотілося прочитати самим.
Усі ми — дорослі і діти, письменники і читачі  повинні мріяти. Ми повинні вигадувати. Легко прикинутися, що ніхто нічого не може змінити, що ми живемо в світі, де суспільство величезне, а особистість менша, ніж ніщо — атом в стіні, зернятко на рисовому полі. Але правда полягає в тому, що особистості змінюють світ знову і знову, особистості створюють майбутнє, і вони роблять це, уявляючи, що речі можуть бути іншими.
 
Озирніться. Я серйозно. Зупиніться на мить і подивіться на приміщення, в якому ви перебуваєте. Я хочу показати щось настільки очевидне, що його всі вже забули. Ось воно: все, що ви бачите, включаючи стіни, було в якийсь момент придумано. Хтось вирішив, що набагато легше буде сидіти на стільці, ніж на землі, і придумав стілець. Комусь довелося придумати спосіб, щоб я міг говорити з усіма вами в Лондоні просто зараз, без ризику промокнути. Ця кімната і всі речі в ній, усі речі в будинку, в цьому місті існують тому, що знову і знову люди щось придумують.
 
Ми повинні робити речі прекрасними. Або ж не робити світ потворнішим, ніж він був до нас — не спустошувати океани, не передавати наші проблеми наступним поколінням. Ми повинні прибирати за собою і не залишати наших дітей в світі, який ми так нерозумно зіпсували, обікрали і спотворили.
 
Одного разу Альберта Ейнштейна запитали, як ми можемо зробити наших дітей розумнішими. Його відповідь була простою та мудрою. "Якщо ви хочете, щоб ваші діти були розумними, — сказав він, — читайте їм казки. Якщо ви хочете, щоб вони були ще розумнішими, читайте їм ще більше казок". Він розумів цінність читання і уяви.
 
Я сподіваюся, що ми зможемо передати нашим дітям світ, де вони будуть читати, і їм будуть читати, де вони будуть уявляти і розуміти.

 Здійснено переклад.
Зображення - pinterest.com.

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com