ЄЖИ ПОПЕЛЮШКО: "ЗА ІСТИНУ ТРЕБА БРАТИ НА СЕБЕ СТРАЖДАННЯ"

ЄЖИ ПОПЕЛЮШКО: "ЗА ІСТИНУ ТРЕБА БРАТИ НА СЕБЕ СТРАЖДАННЯ"

            19 жовтня 1984 року священик церкви Святого Станіслава Костки у Варшаві Єжи Попелюшко разом зі своїм водієм повертався з Бидгоща. Дорогу їм перепинили троє міліціонерів, які пересадили їх в інший автомобіль і повезли в невідомому напрямкові.

            Дорогою водієві ксьондза Вольдемару Хростовському, колишньому каскадерові й парашутисту, людині з залізними нервами, вдалося вистрибнути з машини. Вже наступного дня вся Польща знала, що викрадено їхнього улюбленця – Єжи Попелушко.

            Це ім’я стало символом нескореної Польщі. Папа Римський Іван Павло Другий під час візиту на свою Батьківщину зробив персональний подарунок Єжи Попелюшко, що було відразу ж помічено і потрактовано як знак особливої поваги до ксьондза з боку найвищого релігійного достойника.

            Єжи Попелушко був тісно зв’язаний із “Солідарністю”. Коли незалежні профспілки заборонили, він почав щомісячно здійснювати спеціальні відправи “Про благо Вітчизни” в своїй церкві Святого Станіслава Костки у Варшаві, на які приїжджали люди зі всієї Польщі. Ксьондз відверто критикував комуністичну владу, закликав народ бойкотувати вибори.

            В одному з листів до свого друга в 1983 році Єжи Попелюшко писав: “Прокуратура порушує проти мене справу по звинуваченню в зловживанні свободою совісті та відправи культу. Але хіба можна зловживати свободою совісті? Можна урізати свободу совісті, але зловживати нею ніяк не можна. Я даю собі звіт, що за Істину треба брати на себе страждання. І тому я готовий до всього”.

            Ксьондз Попелюшко знав, на що він іде. В тих обставинах для комуністичної влади він був небезпечнішим, ніж примас Польщі Юзеф Глемп чи лідер “Солідарності” Лех Валенса. Вони закликали народ не здійснювати необдуманих дій, тоді як Єжи Попелюшко відверто агітував за непокору владі, боротьбу з комуністами.

            Проти нього була організована безпрецедентна кампанія наклепів. Тон у всьому, звісно, задавала Москва. Так, 12 вересня 1984 року “Известия” опублікували статтю свого власкора у Варшаві Топоркова. Автор писав про амністію, яка давала можливість багатьом “зробити вірні висновки”. Проте, мовляв, Попелушко не став на шлях виправлення. Він, за словами Топоркова, “перетворив свою квартиру в зібрання нелегальної літератури, тісно співробітничає з контрреволюціонерами. Ніби не церковні проповіді читає, а листівки, написані Буяком: від них так і пре ненависть до соціалізму”.

            Польські офіційні чинники почули “голос Москви” – і вже через тиждень у журналі “Ту і тераз” представник уряду в справах преси Урбан під псевдонімом Ян Рем опублікував критичну статтю проти Попелюшко.

            Нагадаємо, що то був за час. 13 грудня 1981 року за наказом генерала Войцеха Ярузельського в Польщі був уведений військовий стан. Влада заборонила “Солідарність”, тисячі патріотів були кинуті у в’язниці. 1984 року військовий стан уже відмінили, йшов активний діалог між урядом й опозицією. І раптом – викрадення людини, до слів якої, без перебільшення, прислуховувалась уся Польща.

            Ця подія викликала гнів і обурення. Влада зарухалась – і вже через шість днів були заарештовані ті, хто викрав Єжи Попелушко. Ними виявились офіцери держбезпеки, які переодягнулись у міліцейську форму, – капітан Гжегож Піотровський і лейтенанти Вольдемар Хмелєвський і Лех Пєкала. Вони зізналися, що не лише викрали Єжи Попелюшко, а й убили його. Через чотири дні у водосховищі було знайдено тіло покійного ксьондза. Йому, зв’язаному по руках і ногах, із зашморгом на шиї, чекісти відбили внутрощі, перебили ноги, зламали пальці на руках, вирвали волосся із шматками шкіри.

            Чому влада і особисто генерал Ярузельський так оперативно спрацювали, розшукавши в рекордно стислі терміни вбивць ксьондза?

            Свою версію відповіді на це запитання подав мюнхенський емігрантський щоквартальний журнал “Посєв”, який у номері четвертому за 1984 і першому за 1985 роки надрукував велику статтю про ці події.

            “Це вірно, що команда Ярузельського виконує вказівки Політбюро (ЦК КПРС - А.В.), як вірно й те, що польська держбезпека організована КДБ, – писав “Посєв”. – Але у всьому цьому є одна обставина, не дуже важлива для людей, які розуміють, що “це все одна банда”, і надзвичайно важлива для комуністичних вождів. А саме: хто формально очолює дане “господарство”. Досі радянські вожді, безперечно, рахувались із Ярузельським і його людьми як з експертами з польського питання, вислуховували їхні побажання, тримали їх у курсі справ, погоджували з ними операції в Польщі, а, можливо, й поза Польщею. Можна припустити, що навіть така “делікатна справа”, як підготовка вбивства Папи-поляка, хоча й була доручена болгарським чекістам, узгоджувалась і з польськими товаришами.

            І якщо московське КДБ віддало наказ убити Єжи Попелюшко таємно від своїх варшавських маріонеток, то їхнє (Ярузельського і його команди - А.В.) хвилювання зрозуміле: якщо маріонетку перестали смикати за нитки, це значить, що вона вже не потрібна. Більше того, це значить. що вже десь зовсім близько господарі готують нову маріонетку. А стару не лише викинуть, а й розчавлять. Нам видається, що тривога польської влади після вбивства Попелюшко була глибокою й щирою. І ми добре знаємо, що комуністичні ватажки глибоко й щиро хвилюються тільки за свою владу і про самих себе. І, ймовірно, побоювалися вони в даному випадкові не стільки дій польського народу, скільки дій Політбюро (ЦК КПРС - А.В.) і КДБ”.

            Схоже, що версія мюнхенського "Посєву" була вірною, і це підтвердили подальші події в Польщі.

            Похорони Єжи Попелюшко вилилися в справжню маніфестацію протесту польського народу проти комуністичної влади. Підприємства й школи Варшави були порожніми, сотні тисяч поляків проводжали в останню дорогу новомученика. Міліція не втручалася. Влада розуміла, що втручання викличе революцію. Інцидентів не було, але ніхто не приховував своїх почуттів. Про режим Ярузельського висловлювалися з відкритою ненавистю.

            У лютому 1985 року відбувся суд над виконавцями вбивства Єжи Попелюшко. І хоча їх засудили на термін від 14 до 25 років тюремного ув’язнення, влада дала зрозуміти, що буцімто ксьондз своїми невиваженими виступами спровокував “патріотів” до вбивства. А коли після суду посилилися репресії проти активістів “Солідарності” і деякі лідери незалежних профспілок (Лис, Михнік, Фрасенюк) були заарештовані, Лех Валенса відверто закликав співвітчизників “протистояти ненависті й репресіям так, щоб було ясно, що поляки не стануть пасивно спостерігати за цією новою хвилею”.

            Генерал Ярузельський зрозумів, що подальша конфронтація може мати непередбачувані наслідки, і відступив. Уряд відмовився від запланованого підвищення цін, а “Солідарність” не провела 28 лютого всепольського 15-хвилинного страйку.

            Лідер Польщі здійснив чистку в органах держбезпеки, звільнивши найбільш одіозних прихильників КДБ, що вбивством Єжи Попелюшко організувала провокацію особисто проти нього, і сам очолив міністерство внутрішніх справ.

            КДБ потерпіло поразку. Все йшло до співпраці між комуністичною владою й опозицією, і КДБ уже не могло цьому завадити. Наближалася пора “круглого столу” та президентства Леха Валенси. Мученицька смерть Єжи Попелюшко прискорила цей процес.

            ... Щороку 19 жовтня у Польщі – день пам’яті Єжи Попелюшко. Могила ксьондза устелена квітами, біля неї завжди горять свічки. Все нові й нові прочани йдуть віддати шану людині, котра в умовах тоталітарного режиму не боялася говорити правду й наближала день справжньої незалежності Польщі.