Євген Маланюк: "Малорос - це людина, яка капітулює ще до початку битви"

Його називали "націоналістично-фашистський поет і публіцист", "один із ідеологів українського буржуазного націоналізму", "активний учасник націоналістичної контрреволюції", "білоемігрант". Ставлення до нього завжди було неординарне. Навіть сьогодні українці відзначають його уродини трьома датами: хтось – 20 січня, хтось – 1 лютого, а на Кіровоградщині, малій батьківщині поета, традиційно вшановують його пам'ять "Премією Євгена Маланюка" 2 лютого.


Народжений в Новоархангельську на Кіровоградщині (тоді Херсонська губернія) 1897 року, Євген виріс у чумацько-козацькій родині, яку сам пізніше описував як таку, що мала деяку "роздвоєність". Мати прививала синові любов до слова і мистецтва як українська інтелігентка, а батько – пошану до вікових традицій предків, адже, попри всі спокуси і труднощі, сам до смерті залишився сповнений національним духом.

Маланюк жартома називав себе "хірургом" в творчості, яка "вийде на здоров'я" тим, до кого він звертається, викличе в них "реакцію, протест, амбіцію, затятість". Як поет, літературознавець, публіцист, який одночасно має інженерську освіту, Євген Маланюк мав до всього свою нещадну оцінку.

Поетові довелося спостерігати поступовий занепад УНР. З 1920 року, коли остаточно припинилося існування УНР, і до останнього свого подиху він перебував у еміграції. "Хто пережив страшну операцію розриву з живим тілом Батьківщини, – писав Євген Маланюк, – хто відчував пекучий брак Батьківщини, як вічно роз'ятрену рану, хто задихався в чужому повітрі, у чужому підсонні, під чужим небом…, той зрозуміє психологічний стан емігранта".

Незважаючи на його беззаперечний талант, ставлення і сучасників, і нащадків до Маланюка завжди було різним. Дехто захоплювався його войовничим духом і різкістю висловлювань, але все ж більше було тих, хто його ненавидів чи, принаймні, не хотіли бачити у своєму дружньому колі. Свого часу навіть Володимир Сосюра віршовано оголосив війну Євгенові: "Шановний пане Маланюче, ми ще зустрінемось в бою".

Бути довічним емігрантом, постійно перебувати в опалі однодумців і навіть поціновувачів творчості, – саме такою була доля Євгена Маланюка. Його мова була завжди позбавлена зайвої толерантності і ввічливості. Чітке розрізнення чорного і білого, на жаль, і досі сприймається широким загалом вороже. Чи не про те хотів повідомити Євген Маланюк, коли виступав зі своїм баченням митця у суспільстві? Чи не говорив він про особливу мову війни, яка відрізняється від мови любощів?

Але, яким би не було ставлення до вихідця з Кіровоградщини його колег по перу і навіть наших "толерантних" сучасників, маємо розуміти, що твори Євгена Маланюка – це гостре лезо, це дошкульний сміх над м'якодухістю і слабкістю співвітчизників, це потужний струмінь сарказму і ненависті. Творчий набуток Маланюка – це є ілюстрація непридатності лібералів у справі боротьби за національну ідентичність. "Московлять, польщать, труять рід, ворожать, напускають чари, здається, знищено вже слід, – лиш потурнаки й яничари", – виливає свою огиду до людей, які не вміли зберегти національну ідентичність, Євген Маланюк.

Маючи сьогодні "деенери" та "еленери" на сході країни, справжньому українцеві важко не погодитися з ненавистю Маланюка до "малоросів". У митця навіть існувала певна система визначень для виявлення цієї категорії зайд: "малоросійство – це не політика і навіть не тактика, лише завжди апріорна і тотальна капітуляція. Капітуляція ще перед боєм", – пророкував багато років тому поет.

…Україна сьогодні обурена "новоросами" самопроголошених республік. Та чи не на часі нам з вами звернути праведну ненависть до "малоросів" з чинної влади, які в угоду зайдам, зрадникам та власному збагаченню частина за частиною віддають Батьківщину імперській Росії?

Але, попри все, завершити хочеться оптимістично-пророчим Маланюковим: "Крізь зойк заліз, крізь звіра рик, крізь дим руїни – Україну Новий узріє чоловік".

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Viktoria Vovkanets Viktoria Vovkanets 3 лютого 2016
"хто відчував пекучий брак Батьківщини, як вічно роз'ятрену рану, хто задихався в чужому повітрі, у чужому підсонні, під чужим небом…, той зрозуміє психологічний стан емігранта."
Як я це розумію.
Фотокамера як зброя, або Інше обличчя війни
Якби не було війни, ті, хто загинув, могли б народити і виховати дітей, кохати, працювати, винайти, створити, нарешті, просто жити, бути щасливими й радувати своєю присутністю на землі рідних, близьких, друзів...
Читати більше
АПЕЛЬСИНОВИЙ МАРМЕЛАД ЗА РЕЦЕПТОМ ПАДДІНҐТОНА
​Трапляється так, що фільм дуже сильно припадає до душі. Після перегляду усю ніч сниться, як будуєш хижку на безлюдному острові, перебираєш таємничий мотлох на горищі або блукаєш Нарнією. Цього разу зі мною знову так сталось.
Читати більше