Євген Чикаленко

Мільйонер, який уклав усі статки в справи державотворення України – Євге́н Харла́мпійович Чикале́нко, найбільший землевласник.
 
uahistory.com
 
Він прийшов у світ 9 (21) грудня 1861 р. у с. Перешори, Херсонщина. Не можна назвати дитинство безжурним: діти поміщика (старший на рік Іван, молодша на три роки сестра Галина, сам Женька) росли серед селянських дітей; змалку звикли до роботи. Коли ж батьки остаточно розсварилися й розійшлися, усіх дітей батько залишив у себе. Дев’ятилітнього Євгена віддав на навчання до Одеси в пансіон англійця Рандаля. Оскільки малий Чикаленко крім "мужицької", тобто української мови, не знав, то став мішенню дошкульних глузувань з боку школярів і вчителів. Довелося хлопцеві укоськувати своїх кривдників по одному.

Коли Євгенові було 10 років, тато помер, діти лишилися під опікою дядька Петра: йому батько залишив землю, з умовою, що нею володітимуть діти, коли виростуть. Дядько був справжнім хазяїном, хоч і чарку шанував, і доблесно холостякував.

Нарешті дядько віддав племінника до Єлісаветградської реальної школи. Шість років він сидів там за однією партою з Панасом Тобілевичем – майбутнім актором Панасом Саксаганським, у їхньому класі вчився Олександр Тарковський – батько поета Арсенія Тарковського і дід кінорежисера Андрія Тарковського. Звісно, Женя познайомився з іншими братами Тобілевичами – Миколою Садовським та Іваном Карпенком-Карим. Під час навчання в Єлисаветграді захопився аматорським українським театром Марка Кропивницького.

Освіту здобув у Харківському університеті (природничий факультет). На третьому курсі мав серйозні проблеми з дядьком. Сталося так, що Євген познайомився з курсисткою Марією Садиковою, родом із Лубенщини та посватався. Дядько ж напитав наречену з посагом у 1200 десятин землі, а в Марії було всього 7. Пара пішла в гудок – дядько змирився і благословив молодих. А далі подружжя вирішило: хто б не знайшовся (хлопчик чи дівчинка) буде носити батькове ім’я.

У 24 роки Євгена Чикаленка за участь у таємному народовольчому гуртку вислали у Перешори. Разом із жінкою й малою дитиною жив під наглядом поліції п’ять років. Дядько довірив йому господарство: рогатої худоби до 200 голів, коней – півтори сотні, до тисячі овець, 50 свиней. Скоро господарство почало давати прибуток, на поганеньких землях отримував до 150 пудів зерна з десятини. Одержав золотий значок Міністерства землеробства Російської імперії за зразкове господарювання. Написав і видав практичні поради для сільського господарства "Розмови про сільське хазяйство" у 5 книгах, що з’явилися півмільйонним накладом і були в Україні серед селян другими за популярністю після "Кобзаря". Свою брошуру Євген Харлампійович написав українською мовою і потім аж п’ять років добивався її видання, причому дозвіл підписував сам міністр внутрішніх справ Росії, оскільки українська мова на той час була забороненою.

У 1890 р. дядько Петро помер і господарство в Перешорах перейшло Євгенові Чикаленку. Землі було 900 десятин. Частину її продав тутешнім селянам, а собі купив 1100 десятин у Кононівці на Полтавщині. У Перешорах придбав багато книг, заснував бібліотеку для селян.

Від 1894 року сім’я Чикаленків мешкала в Одесі. Тут він став членом української Громади і брав активну участь у її діяльності, а також допомагав видавати часопис "По морю й по суше"; власним коштом видав збірку "300 найкращих українських пісень", які були ним зібрані й допрацьовані у юнацькі роки.

Коли у 1895 році померла восьмирічна донька Євгенія, Чикаленко вирішив усі кошти, які б мали скласти її посаг, віддати на громадські цілі й таким чином вшанувати її пам’ять. У 1900 р. переїхав до Києва, купив дім на Маріїно-Благовіщенській, 56, нинішня Саксаганського, – в "українському кварталі", де жили Косачі, Лисенки, Старицькі.
На його гроші видано "Русско-український словарь" Уманця-Комарова (Львів, 1893–1898), він допомагав журналу "Киевская Старина", даючи нагороду (1000 крб.) за найкраще написану історію України та сплачуючи гонорари за українські твори письменства, друковані в "Киевской Старине". Взяв на себе оплату авторських гонорарів у цьому ж журналі, підтримуючи таким чином Б. Грінченка, Д. Яворницького, М. Коцюбинського та ін. Організував при НТШ у Львові фонд ім. Мордовця для допомоги українським письменникам, фінансував тижневик РУП "Селянин" у Львові, став головним фундатором "Академічного Дому" у Львові (25 000 карб), заохочуючи наддніпрянську молодь їхати на студії до Львова.

У 1910 р. придбав у Алупці земельну ділянку, щоб збудувати пансіон для українських письменників.

Євген Чикаленко був переконаний, що у бюджеті українства мусить бути щоденна газета, щоб не захлинутися в морі російському! І він власним коштом видавав єдину на Наддніпрянщині україномовну щоденну газету "Рада" (1906–1914), хоч страшенно нервував, нажив виразку й поклав початок розоренню. Він оплачував і праві українські партії, і ліві, аби вони були українськими.

Підточувало Євгена Харламповича і таємне кохання: він був на межі самогубства, карався, не кажучи їй жодного словечка. Як сказати, коли вона – ровесниця старшої його дочки, племінниця Юлія Садик. Та дівчина сама почала розмову, сказала, що відмовляла всім женихам, бо кохає його. Отже, хоч кохання до гробової дошки не буває, але хто його знає… краще жити з коханою. Марії Чикаленко залишив маєток у Кононівці, а сам із Юлією жив у Києві та Перешорах. Діти, всі четверо, окрім Петра, засуджували батька, але потім помирилися.

Уже 4 березня 1917 року, з ініціативи Товариства українських поступовців – Д. Дорошенка, С. Єфремова, Є. Чикаленка та інших була створена Українська Центральна Рада, до якої обрали Євгена Харлампійовича та його сина Левка. Є. Чикаленка мали обрати головою Центральної Ради, але через хворобу він відмовився на користь М. Грушевського. У 1917-му йому пропонували очолити Центральну Раду. Відмовився, побув на посаді до приїзду М. Грушевського.

Євген Чикаленко бачив: земельна політика українських соціалістів у Центральній Раді – згубна. Записав у щоденнику в день гетьманського перевороту: "Я доводив Грушевському, що треба будувати державу на середньому земельному власникові, бо голота – елемент непевний і не підтримає Центральну Раду в тяжку годину, як не підтримала в боротьбі з більшовиками. Я казав йому, що напевне великоземельні власники, опираючись на німців, розженуть Центральну Раду".

У 1918-му запросили стати гетьманом, три дні думав: знав, що справиться; вірив, що Україні потрібний гетьманат; але з рук німців… відмовився на користь П. Скоропадського.

З 1920 перебував у Рабенштайні (Австрія), жив у великій бідності. Намагався заробляти сам і ні в кого нічого не просити. А ті, кому він раніше допомагав, стали багатим, старалися його принизити, взяти редактором за "три копійки".

З 1925 очолював Термінологічну Комісію при Українській господарській академії у Подєбрадах. 1926 року писав Сергію Єфремову, як йому остогидло вишукувати гроші на існування: "лягаючи спати, прошу Бога, щоб не встати завтра, але так, щоб не почувати, що вмираю". З Юлією вони прожили в цивільному шлюбі майже два десятиліття – вона померла на рік раніше за Євгена Харламповича. У напівголодного біженця виразка шлунка перейшла в рак. Українська нью-йоркська газета "Свобода" навіть оголошувала збір коштів на лікування Чикаленка.
 
wikipedia.org
 
Так і жив різкий, щирий, правдомовний, гострий на язик. Якось на запитання, чи варто повертатися в Радянську Україну, відповів: "Вертайтесь, у кого морда видержить, там люди потрібні!"

Помер Є. Чикаленко 20 червня 1929 року у клініці чеського університету. За заповітом, його тіло спалене в крематорії – з тим, щоби попіл потім розвіяли полем в Україні. Просив, щоб не було ніяких показушних квітів, нещирих промов (хоч поганих, але довгих).
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

30 хвилин в день, які повністю змінять ваше життя
Нам постійно бракує часу. Робота, справи — за ними та втомою не встигаєш займатися тим, чим хотілося б. А життя втікає. Далі в статті розповімо про надлегкий спосіб, який допоможе встигати все.
Читати більше
Ви будете в захваті від цієї різдвяної випічки з марципанами
Сьогодні спробуємо приготувати разом щось дуже смачне, а саме німецький штолен. Цією випічкою можете потішити рідних у холодний вечір або ж одразу запам'ятати рецепт собі до свят.
Читати більше