ЕТАЛОН - ЖИТТЯ

  Північна Луганщина, аграрний край. Територія, яку чи то за задумом Божим, чи то через неймовірну вдачу оминув Донецький кам’яновугільний басейн зі всіма його териконами, шахтами, гірничими комбінатами та промисловими містами. Це земля, історія якої сповнена свободою, любов’ю і працьовитістю. Земля, уродженцями якої є багато відомих людей як в Україні, так і за її межами.

  Прикордоння, в умовах якого живуть сотні тисяч людей. Людей різних професій з різними доходами, але з одним ‘’східняківським’’ менталітетом. За яким для кожного жителя цього краю найголовнішим є тримання свого, яким би поганим воно не було.

  Липневий ранок підконтрольної Україні території Північної Луганщини сповнений різних буденних балачок. Які замовкають десь о десятій годині, коли стовпчик термометра підіймається до нестерпних +30. Більшість з цих населених пунктів відрізані від залізниці банальною її відсутністю. Єдиним засобом пересування лишаються автобуси, але й вони не з’єднують всі населені пункти, а графік руху інколи дуже не зручний для пасажирів. Цю благородну місію виконують переважно старенькі «Еталони», що кожного дня курсують по області та щодня перевозять близько сотні людей кожен.

  Цей ветеран праці ззовні, як і всередині виглядає досить привабливо та охайно. Одразу впадає в очі та турбота, з якою до нього відносяться його власник та водії. Але під час поїздки ти починаєш співчувати автобусу, водію і всім пасажирам. І винні в тому всьому дороги, а точніше, відсутність їх ремонту. Стан дорожнього покриття, м’яко кажучи, жахливий. Дороги, які з’єднують міста розбиті не війною, а часом і байдужістю. Їдучи ними ти розумієш всю тяжість життя жителів цього регіону. Стало важко їздити навіть між сусідніми селами, а час дороги збільшився в рази. Поїздка, яка ще 10 років тому займала 15 хвилин, зараз триває 45-50.

  Автобус підкидує зі сторони в сторону кожної секунди, а інколи перехиляє так, що стає страшно. Щоб хоч якось полегшити страждання, водій час від часу звертає на ґрунтову дорогу, що тягнеться вздовж основної. Поїздку прикрашає лише вид з вікна на безкраї поля, що змінюються лісосмугами, насадженими ще в минулому столітті. Одразу видно, що аграрний сектор тут гарно розвинений, на відміну від інших галузей господарства.

  Автомобільні дороги - це кровоносна система області, система, що повинна забезпечувати всім необхідним кожен населений пункт, кожну галузь промисловості. Важко сказати, що почало занепадати першим: промисловість чи автомобільні шляхи. Напевно, це все-таки взаємопов’язані фактори.

  Окремої уваги заслуговують і автостанції. Старі радянські будівлі з квитковою касою та невеликою залою очікування. А на подвір’ї немає нічого, окрім магазину чи кіоску та старої критої шифером платформи з декількома лавками. Як не дивно, але для більшості містечок регіону ці автостанції є місцем, де ввечері кипить життя. Тут призначаються зустрічі закоханих, збираються друзі, тут п’ють каву, чай або алкоголь, обговорюють новини, розповідають анекдоти, заводять нові знайомства. Це місце, яке поєднує в собі різних людей. Ці автостанції є невіддільною частиною тутешнього колориту, без яких важко уявити життя місцевих.

  Але життя в умовах прикордоння, а віднедавна і в умовах прифронтової зони, продовжується. І вже ніщо не зможе його зупинити. Для більшості мешканців ця земля є більше, ніж малою Батьківщиною. Вона є частиною їх самих, а терплячість цих людей закінчується там, де починається зазіхання на їх край.