Електра.. Вчування...

В потьмареній психопатіями свідомості..
В циклічному зануренні у вир минулих вже подій..
Здається все було давно, проте всього 10-ччя тому..
Стояло дівчатко на сцені й розповідало всім
Про «Кривду» свою…
Статечні дядечки втирали хусткою свою скупу сльозу…
Душевним криком доводила своє право
На життя й Любов.. Кричала про
Роки сум’ять, понівечене тіло,
Про надлам, насмішки та ганьбу...
Про все розповідала..
І прагнула встояти.. Не впасти..
Виграти квиток в щасливе майбуття..
За всі роки, що довелося жити Їй без Тата..
Тоді хотілось Їй кричати!!!
Ой, Тату, де ж Ти є?
Чому дитя своє зсоромив?
Лишив одну протистояти
У мовних й невимовних всіх гризотах?
Чому зганьбив доньку під цвіт жасмину?
Чому залишив на вустах слід Фенікса не спопелений?
Невже ти думав згоїться в душі слід від підошви Твої?
Чому дитина Твоя залазила під ліжка,
Коли ховалась від сновид-коханців?
Ой, Тату, де Ти був, коли дитя твоє перелізало крізь паркани,
Щоб притулитися до Рідної щоки?
Тату, де Ти був, коли твоє Дитя було в медалях?
Де ж Ти був, коли вона звагітніла в 16?
Чом не любив Її опісля, хоч до року
Ніхто не смів до неї, окрім Тебе підійти?
Де Ти був, коли калічили Їй ребра?
Ба, був… Відповідав «втопили у сметанці»!..
Твій шлях торований є «через гречку», раз мізки скурвила, руда моя..
Твої слова, твої.. Татунцю любий…
Я зрадила своє дитя, щоб довести твою ж неправоту..
Я вислухала і про старість в 20-ть,
Й про те що місця між людей мені нема…
Я доводила, Тату, маразми й абсурди…
Валялась, з Твого поштовху, в ліжках а-ля профес(с)орів…
Ніяких тобі почуттів.. Просто..
Що б хтось колись вчинив так зі своїми,
Та й  полишив їх, як Ти  Мене колись …
Я заплатила  ж бо душею  за псевдопочуття
Та й  загалом  під лозунг «Псевдо» проходило Все…
До моменту але..
Всі саркастичні нюанси знівелювали простісінькі «мурашки»…
І знову зі мною, вчинили, по твоєму принципу, Тату…
Зрадивши, запустили зневіру, знецінили,
Попри готовність встеляти квітами шлях…
Розповідаючи, що кожен день потребують Іншу…
Пустили під ноги, як жертву кривавим богам..
Не зупинило ката  колінкування-благання..
Щоб не торував Тій, що схожа на Мене такого ж шляху…
Вона досконала і зовсім ще янголя..
Але це нічого не змінить в коловороті контекстів…
Бо Обидва бездушні, і байдуже вам до чужого життя..
Особливо до тих, хто звертається подумки й вголос, Тату…
Життя все вирує… Вам же ж бо Інших треба віднайти..
Й до одного місця всім осиротілі душі,
Яких ніхто, як Ви, не вдочерить…