El volador

Щоб прокинутись, потрібні дотики

Та відсутність стелі.

Щоб прокинутись, потрібні наміри –

Тверді, як скелі.

Щоб дивитись крізь скельця голоду на золото

І навпаки,

Мені – тут і зараз – потрібні дотики

Твоєї руки.

І потім вона триматиме ватру і ваджру,

Вона триматиме ідеї (подекуди помилкові),

Але мене під час допиту втішатимуть спогади,

Інтонаційно коректні, як наголоси в кожному слові.

І я, керуючись холодом власної свободи,

Втікатиму в світ від цих дотиків,

Бо вони жбурляють мене в люстеркову повінь,

Де линуть цілющі води,

Де не чути гуркоту біди.

Щоб прокинутись у сні про сон,

Мені потрібні дотики,

Гарячіші за сонячний промінь,

Що зазирає в чернетку з усіх вікон.

Мені потрібні, як дилема та аксіома,

Дотики,

Що деавтоматизують існування.

Дотики, які знімають з моїх спраглих вуст

Усі поневіряння.