Експеримент 5: Когнітивний дисонанс і з чим його їдять

20 травня 2015
Редакція
Чи помічали ви те, що ми завжди намагаємося виправдати наші невдалі дії чи то для себе, чи для інших, знайти причину, чому ми зробили саме так, а не інакше. Особливо, якщо в нас щось не клеїться. Тоді ми просто змушені придумати якесь виправдання, для того, щоби побороти наш когнітивнивний дисонанс - конфлікт між тим, чого ми прагнули, та реальним станом речей.
 
Кожного дня ми робимо купу безглуздих та нелогічних вчинків, а потім самі ж придумуємо заспокійливі пояснення і дивимося на світ через скельця рожевих окулярів: "В мене це не вийшло, бо я зовсім не до того...", "Якби не погана плита, я  б точно такої смакоти наготувала...", "Добре, що ти купила цю сукенку, бо в мене вже і місця в шафі нема..." - оце і є приклади когнітивного дисонансу: не вийшло так, як ми планували, але це "не наша вина, не дуже і хотілося".

Сьогоднішній експеримент ще раз підтверджує те, що ми завжди знаходимо виправдання нашим вчинкам, і виправдання ці нам на руку.
 
Засновник теорії когнітивного диссонансу Леон Фестінджер висловив точку зору про те, що когнітивний дисонанс – це хворобливий стан психіки, який виникає тоді, коли наші переконання розходяться з нашими діями. Напевно, кожному це добре знайомо. У 1959 році для підтверження своєї гіпотези вчений вирішив провести експеримент, відібравши для нього 200 учасників та поділивши їх на дві групи.
 
Суть експерименту полягала у виконанні дуже нудної роботи – забивання цвяшків у шматок дерева, однак плата за виконання завдання суттєво відрізнялася для обох груп. Групі А Фестінджер платив $20 за годину, що на той час було величезною сумою, а групі Б запропонував лише $1 на годину, тому вони вбивали цвяхи цілий день майже за безцінь. В кінці дня, учасники обох груп мали поділитися своїми враженнями про роботу зі своїми друзями. І дивним є те, що враження ці були кардинально різними.

Майже всі учасники групи А сказали, що робота страшенно нудна та нецікава і тільки висока платня змусила їх допрацювати до кінця дня. Велика сума грошей не вплинула на задоволення від роботи і група А визнала, що те, чим вони займалися – безглуздо, навіть за високу платню.
 
Однак учасники групи Б, коментар яких і був для нас найцікавішим, боролися зі своїм когнітивним дисонансом "Чому ж я роблю таку безглузду роботу за мізерну оплату", і тому їх загальне враження від роботи було досить позитивним. Вони переконували інших, що робота не така вже й погана і вони навіть отримали задоволення від неї, тому гроші були зовсім не головним чинником. Чи заговорили б вони інакше, якби були у групі А? Мабуть, так. Однак тут випливає досить дивний висновок: ми здатні брехати самим собі та виправдовувати наші вчинки, щоб не втрапити у когнітивний дисонанс.
 
Іншими словами, ми брешемо для того, щоб світ здавався більш гармонійним, а ми не падали у власних очах. Це зовсім не означає, що так робити не треба. Навпаки, без брехні самим собі та іншим ми би постійно відчували стрес, пригніченість та розчарування, а так наш мозок сам шукає способи боротися з цим страшним звіром – когнітивним дисонансом...Тому мусимо брехати й далі, але вміру :)


Матеріал підготовано для Редколегії UA Modna
Автор - Наталя Сеник

 
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Як Франко молодицям писав: Уляна Кравченко
Гадаю, ви помітили зі скількома молодими, успішними й не дуже, жінками мав діалог "дух, що тіло рвав до бою" - видатний Іван Франко. На які ж теми спілкувалися активістка жіночого руху й Каменяр українського народу - читайте в матеріалі.
Читати більше