Джерело

28 листопада 2017
Maksym Fedorchenko
В селі, де Юрко літував малим, були дві водойми – Лиман і Канал.

Лиман був із тих речей, що існують і не обговорюються: безмежний природний басейн, нема про що казати – він просто є. Натомість Канал мав штучне походження: довжелезний глибокий рівчак, він тягнувся від Лиману до першої вулиці села та впирався в насосну станцію. Однак спорудили Канал доволі давно, і тому він міцно посів місце в свідомості Юркових односельців як об`єкт – водойма, і як назва місця – Канал. Третя водойма – копанка посеред солончаку, повна крижаної гірко-солоної води, - водоймою не вважалася та в місцевій топоніміці навіть не згадувалася.

Якось ранком Юрко вийшов з двору на вулицю та роззирнувся у пошуках справ і розваг нового дня. Навколо було порожньо, тільки замість звичайної сільської тиші в повітрі висів оглушливий шум: насосна працювала на повну потужність. Юрко на той галас подумав собі, що спека тримається пекельна, води для поливу треба багато, от насоси й гарують з ранку до ночі. Юрко покрутив головою туди-сюди, не помітив нічого цікавого та подався на звичний ранковий обхід околиць.

Спершу він навідався до ямища під насосною. Воно утворилося минулого року, коли буревій вивернув величезний осокір; деревину розпиляли та розтягли на дрова, пень викорчували, а ямище так і лишилося – неохайне провалля на глинистому п'ятачку поруч із насосною станцією. Довкола провалля височіли зарості бур'яну, тепер змарнілого й всипаного рудуватим пилом – дощу не було вже тижнів зо два.

У тому бур'яні віднедавна оселилося кошеня; цілком дике, воно в руки не давалося. Саме тому Юрко та його малолітні приятелі палали мисливським азартом: вполювати та приручити звіра стало справою їхньої хлопчачої честі. От і тепер Юрко підкрадався до ямища, тому що сподівався зненацька схопити кошеня та пред'явити здобич малому Сергійку та іншим хлопцям як доказ власної звитяги та вправності.

Загалом у селі не бракувало кішок, здебільшого вони мали доброзичливий норов і не опиралися дитячим заграванням. Однак траплялися й такі, як оце кошеня, - хижі, здичавілі, неручні. Юрко знав лише одну людину, яку визнавали ці спритні хижаки – власного прадіда Якова. Прадід – а він отримав важке поранення ще в Першу світову – зазвичай цілісінький день сидів посеред двору на темно-вишневому віденському стільці, оглядав сад і город і щось тихенько наспівував. А під його стільцем із незмінно бридливо-несхвальним виглядом лежала одна з сільських диких кішок.

Іноді кішки приходили удвох, і тоді друга хижачка вилазила дідові на коліна й навіть дозволяла йому себе гладити. Коли ж Юрком намагався бодай наблизитися, користуючись прихильністю кішок до старого, вони блискавично зникали, а потім ще довго не з'являлися у дворі. Дід, мабуть, за ними сумував, і тому Юрко майже щоразу долав спокусу вполювати яку-небудь з його улюблениць. Але з кошеням справа інша: воно з дідом незнайоме, і Юрко вважав це шансом для полювання.

Щойно хлопець дістався ямища, він тієї ж миті забув і про кошеня, і про диких кішок, і про діда. Ямище було по вінця повне водою - чистою, по-справжньому прозорою. Вода була зовсім не такою, як у Лимані – а там вона влітку мала зелений, взимку – жовтуватий колір. У Каналі вода, закачана з Лиману, набувала червоно-коричневого відтінку завдяки забарвленню місцевого ґрунту. Юрко підійшов до ями та нахилився до води. Крізь неї, немов крізь збільшувальне скло, чітко виднілися камінці, бите скло, уламки черепиці на дні. В одному місці камінці ніби ворушилися; Юрко придивився та помітив, що у воді понад камінцями ще й піщинки танцювали. Це було джерело.

Подія непересічна; не абищо, третя водойма в селі! Село лежало в низовині, яку з одного боку обіймав розпечений степ, а з іншої Лиман. Юрко вважав, що Лиман берегів не має; адже навіть із верхівок жовтих скель на березі годі було побачити щось інше, крім пустелі зеленкуватих вод. Однак влітку степ був такий гарячий, як сонце над ним, тому у величезну водойму за крок від села важко було повірити. Спекотним, навіть посушливим місцем було Юркове село; тому джерело стало сенсацією, і Юрко негайно дав йому ім'я власне – Джерело.

Та й загалом Джерело як явище хлопця хвилювало, бентежило: з незнаної глибини, з невідомих причин вийшов потічок чистої води, без якої життя на Землі, як і життя на селі, неможливе. В цьому напевно є дещо, про що варто ретельно помізкувати, обов'язково, але потім, згодом, коли-небудь…

Джерело, судячи з млявого руху камінців на дні, струменіло кволо, а ще вчора його взагалі не було, Юрко знав це напевно. Ввечері вони з Сергійком невдало полювали тут на кошеня, а за ніч Джерело ледве встигло наповнити яму. Несміливий струмок щойно почав шукати собі дорогу з ями; він виливався з неї та губився у заростях бур'яну. А понад струмком завмерло те саме дике кошеня, втупивши в Юрка жовті банькуваті очі.

Юрко позадкував, не зводячи погляду з кошеняти, яке й собі не відводило від хлопця холодних очей. Коли купа глинистої землі, вивернутої корінням осокору, сховала Юрка від тваринки, він кинувся чимдуж бігти - по Сергійка. Він за будь-яку ціну волів першим розповісти тому про Джерело! – та й полювання тепер обіцяло бути щасливим, адже кошеня почне ходити до Джерела пити, ось там його можна буде здобути, на манер крокодилів і левиць, що у посуху хапають антилоп біля води. І хлопець мчав селом щодуху, адже день просто з ранку запропонував йому нові щедрі можливості; та що там день – ціле життя попереду було прекрасне!

…І полювання відбулося, і було воно вдалим, якщо не рахувати подряпаних рук, ніг і одного кирпатого носа, що нині прикрасився розчерком котячого кігтя. Кошеня сиділо під ящиком і злобно сичало щоразу, коли щасливі мисливці наближалися, аби помилуватися здобиччю. Тепер, коли перша частина задуму виконана – звіра впольовано – вони второпали, що друга частина – приручити звіра – є набагато складнішою.



Справді, як зробити ручною істоту, яка мови не розуміє, їжу добуває самостійно та взагалі не потребує ніяких рук? Розмова, швидко вичерпавши знання хлопців у царині одомашнення диких тварин, попрямувала до інших царин: про тварин взагалі та кішок зокрема. Незабаром Юрко виголосив таке ж складне запитання, як "чому літаки не падають" та "чого пароплави не потопають".

- Отже, - промовив Юрко, вперши кулаки в боки та з непідробним "науковим" інтересом розглядаючи ящик, який сичав, нявчав і підстрибував, - отже, - повторив він, - чи вміють кішки плавати?

Сергійко висловив припущення, що кішки плавати не вміють. Свою гіпотезу він обґрунтував тим, що між собаками й котами точиться непримиренна боротьба. Вони взагалі не схожі. А собаки при цьому плавати можуть і роблять це навіть охоче. Кішки напевно і в цьому сенсі відрізняють від собак, тому плавати не люблять і, мабуть, взагалі не вміють.

Юрко вислухав міркування приятеля з вкрай скептичним виглядом і заявив, що такого роду ідеї, можливо, мають право на існування, але тільки не серед поважних дослідників. А тоді запропонував, користуючись наявністю лабораторії (Джерело) та піддослідної тварини (кошеня), поставити науковий експеримент. Сергійко без вагань погодився, а кошеня питати вони не стали, аби "не порушувати чистоти досліду", як висловився Юрко.

Виявилося, що вкинути кошеня у воду важче, ніж спіймати. Кінець кінцем, це хлопцям вдалося – при цьому постраждали й без того вже понівечені руки, і ще один кирпатий ніс оздобився малиновим розчерком котячого пазура. Та експеримент несподівано вийшов з-під контролю, а дослідники самі перетворилися на піддослідних. Щойно юні експериментатори добилися свого, а досліджуваний звір опинився у воді, хлопці негайно розбіглися в різні боки та поховалися в бур'яні, як зазвичай робило кошеня. Вони ховалися одне від одного, від кошеняти та ще від чогось – нестерпного й пекучого, мов кропива. Це щось пекло, невідступно переслідувало та заганяло їх в задушливі зарості.

Тільки створивши загрозу чужому життю, нехай і котячому, нехай навіть одному з дев'яти, хлопчиська раптом усвідомили, що зробили. Можливо, зараз вони вперше відчули дещо важке, безкомпромісне та безжальне, добре відоме людям дорослим, - відповідальність. Якби тієї миті над ними залунав безтілесний голос – "Адаме, де ти?" - вони б не здивувалися та лише почали би дурнувато й незграбно виправдовуватися, валити провину одне на одного та на кошеня й заливатися сльозами…

Та нічого такого не сталося, і жодні несподівані та гіркі картання не здолали цікавості. Зі своїх задушливих схованок, до яких дослідники марно втікали від відповідальності, вони потай спостерігали за кошеням: а що, як..?

Кошеня дійсно плавати не любило, але вміло; адже любити та вміти зовсім не одне й те саме. Воно плило по воді, як тікало в бур'яни, - а тікало воно стрімко, лишаючи по собі лише повільно танучу хмарку куряви. Воно видерлося на протилежний берег ямища, швидко та рішучо обтрусилося і гайнуло в зарості, на прощання навіть не глянувши через плече на дослідників. А вони з полегшенням і мовчки розійшлися по домівках. Лише за деякий, не дуже короткий час вони зможуть стримано обговорювати навігаційні якості диких кішок, намагаючись нічим не видати свого збентеження, пов'язаного з тим, як саме вони здобули таку обізнаність.

Наступного дня перша Юркова думка була про Джерело. Він скотився з ліжка й так-сяк натягнув шорти; стрибаючи на одній нозі, доки друга чіплялася за холошу, дістався відра під літньою кухнею та мимохідь плеснув водою в обличчя, а тоді врешті-решт здолав опір холоші та почимчикував до Джерела. Ще б пак! – третя сільська водойма все ще була новиною, та й статися біля Джерела вночі могло будь-що. І будь-що таки сталося. 

До оглушливого шуму насосної станції додалися якісь сторонні звуки, і Юрко кинувся бігом. Він міг розпізнати всі сільські шуми на слух, але тепер, вже вгадавши походження сторонніх звуків, він не хотів вірити своїм здогадкам – він все ще сподівався.

Там, де вчора струменіло Джерело, чорніла свіжа купа землі, а поруч стояв екскаватор – той самий, що зробив копанку на солончаку. В кабіні сидів водій – теж той самий, курив папіросу та зазирав у ямище. Коло ями стояли та сиділи люди в брезентових робах і тільняшках, вони також курили папіроси та поглядали – то в провалля, то на екскаватор, то – примруживши очі – на сонце. А Джерела більше не було.

Там, де вчора прозора вода ворушила в своїй незначній глибині камінці та викидала фонтаном піщинки, був розритий неохайний котлован із лискучими слідами екскаваторних іклів на схилах. На дні котловану виднілися реліктового вигляду труби; в одній з них зяяв невеличкий отвір. Поруч по коліно в масній коричневій багнюці клопотався ще один дядько в брезенті, тільнику та з папіроскою, що прилипла до нижньої губи. Пошкодження труби, звичайна справа, та й годі. Юрко повернувся та пошкандибав геть, уздовж Каналу до Лиману. День стрімко втрачав будь-які можливості; та що там день! – все життя попереду було позбавлене бодай якихось можливостей…

На Лимані Юрко зустрів Сергійка, потім ще декого, а потім вони разом грали в старому сейнері, що багато років тому намертво загруз у прибережному піску. День поступово вирівнявся, попрямував далі своїм звичайним широким потоком, в якому було все, й всього було вдосталь, і бракувало в ньому тепер лише одного – Джерела. Потім той день злився з іншими днями, і якось непомітно сталося так, що Джерело, якого вже не було, все ж таки існувало, і десь в потоці Юркового часу, що безперервно тік з майбутнього в минуле, Джерело, як і колись, ворушило в прозорій глибині камінці та викидало вгору фонтанчики з піщинок.

2013-2017

Світлина: працівники водоканалу шукають порив труби за допомогою listening sticks
Джерело світлини: telegraph.co.uk
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Краса та практичність: які матеріали використовують для оббивки м’яких меблів
Від того, наскільки вона буде практичною та міцною, залежатиме тривалість її «життя» та привабливого вигляду меблів, тож це варто враховувати, вибираючи диван чи крісло.
Читати більше