ДИВОВИЖНА КАЗКА
Тар’єй Весос. Диво.

ДИВОВИЖНА КАЗКА

Тар’єй Весос. Диво.

Завдяки перекладачці Наталії Іваничук казка перетворилася на диво. В оригіналі назва – “Казка”. Зміщення акцентів дозволяє по-новому глянути на твір норвезького письменника.

Старого наймита хвилює лише одне. Він придивляється, чи не тремтять його коліна, бо знає, що коли це станеться, тоді скінчиться його земний шлях.

А в четвірки дітей, які завітали до лісу, зовсім інші проблеми. Вони хочуть побачити лося. Старий наймит добре розуміє їх, ніби сам полинув у дитинство. Він іде з ними, хоча вже не має сил.

“Від дітей до старого струменіли хвилі, незвичайні хвилі. Спершу вони ледь дотикалися його, потім накотилися і захлюпнули, пробудивши забуті за довгий життєвий шлях спогади про силу та молодість. Лось у лісі. Поклик чогось давно втраченого. Діти стояли навколо нього колом, він уже їхній. Дід збагнув, що придибавши сюди, на галас, він саме цього й прагнув – б у т и  з  н и м и.

І діти відчули спалах іскри поміж ними й старцем, відчули, що він належить до них, прийняв їхню гру. Не мовлячи й слова, старий приєднався до гурту. Та й навіщо слова, треба йти, от і все – попереду чекала загадкова невідомість”.

Письменник широкими мазками змальовує взаємини між дітьми. Кнут хоче подарувати Сігрід, дівчинці, яка приїхала в гості, осінній листок. “Листок був такий гарний, жовтий з яскраво-червоними прожилками”. Але дівчинка не розуміє, навіщо він їй. І хоча в хлопчика пробудилася симпатія до неї, він несподівано для себе “схопив трухлявого гриба і розмазав його по ніжному личку дівчинки”. За це старші хлопці побили його, але так сталося, що Сігрід і Кнут, взявшись за руки, ідуть в обхід скелі шукати лося, й нещодавні взаємні образи здаються їм далеким минулим.

Саме цим хлопчику й дівчинці вдалося першими побачити дикого звіра. Вони злякалися його, а старші хлопці не повірили, що малеча бачила саме лося, а не, скажімо, білку. І лише коли натрапили на свіжий послід тварини, теж злякалися. Не дивлячись на те, що були старшими, заплакали.

Коли з’явився старий наймит, діти заспокоїлись. З ним вони почували себе у безпеці. І тут на них біжить лось.

“Старий наймит вже не чув їхнього галасу. Його вабило те, що несло йому оновлення: безмежне золоте сяєво, яке соталося крізь віття дерев і листя, послане самим сонцем. Із цим сліпучим сяйвом до нього вернулося усе, чим він колись володів: сила, життєва наснага, віра в диво, шаленство юности і зрілости. Налетіло стрімкою хвилею і затопило по вінця. Зграйка дітлахів обліпила його звідусюди, почетверила шалене хвилювання. Зношені судини не витримали такої повені, стали надто крихкими. Вони не могли не луснути.

І луснули по старих швах. Світ погас у сліпучому спалахові. Назавжди”.

Єдине, що залишилося старому наймитові зробити за мить до смерті, – врятувати дітей від лося.

“Старий перегородив дітям шлях. Вони так міцно ухопилися за діда, що той, падаючи, потягнув їх за собою у траву. А лось пролетів повз них. Просто пролетів повз них…”.

На цьому твір закінчується. Але ми розуміємо, що смерть старого наймита не була даремною. В останні хвилини свого життя він зблизився з дітьми, а діти – з ним. Ніхто ж не знав, що лось просто пролетить повз них. У пам’яті дітей залишиться назавжди, що старий наймит врятував їм життя.

Тар’єй Весос писав новели, романи, п’єси і вірші. За роман “Крижаний замок” отримав престижну літературну премію Північної Ради. В українському перекладі вийшов його роман “Птахи”. Тар’єй Весос був засновником власної літературної премії для дебютантів.

Анатолій ВЛАСЮК

6 жовтня 2018 року