Динамітові патріоти. Стефан Ковалів "Сільський лікар"

Стефан Ковалів. Сільський лікар.
 
Зазвичай, про серйозні справи письменник пише іронічно, а то й з чорним гумором. Так і в цьому оповіданні.

У селі з промовистою назвою Голоточина, "крім старої Кацабаїхи і коновала Лучки Попеля, ще багато інших людей, що знаються на зілю, коріню, дають раду в многих слабостях, хотя й часами без того не обійдеся, що хворий мимо щирої волі знахарів, мимо всяких заклинань до схід сонця, йде перед часом сиру землю гризти".

Ось історія про Гринька Жвинду. "То був собі кмет, тисячник на цілу охресність, але скупарище… нехай йому Бог того не тямить. Бідний у нього не запомігся, а за одного сотика і самого посла продав би був, а не то свій голос. Як прийшли ті вибори, то Жвинда біг перший там, де гостили ковбасами, драглями і напоями. Отже, при останніх виборах так собі догодив скислим пивом і нездоровою конятиною, що сперло його під грудьми, не дало дихнути, і таки з виборчої “кантини” взяли його на віз та привезли в село".

Прийшли сільські лікарі до хворого. Лучка Попель заявив, що у того не поламані руки-ноги, так що йому тут робити. Кацабаїха каже, що в неї заслабі руки: "треба кремезного хлопа, щоби добре руками вимістушив, інакше болячка не заворкотить". До роботи взявся сестринець Гринька Жвинди. "Гринько, глухий хлопище, здоровий, як медвідь, руки, як залізо, звичайно, як у рубача, прихопився з кулаками до вуйка, а той невидимо дух спустив, якби його й не було на світі".

"От так вилічили Гринька Жвинду, славного виборчого агітатора за їду і гроші. Та саме таке лучаєся не раз тим, що записують різноманітну табаку, всяку водицю з аптеки; хорий пхає те, пхає в себе, а потім остатня кляпа западає, і вже нікуди їхати; або часом візьмуть, дещо в чоловіці розпоруть, розрубають, потім зішиють або вже порізане, порубане докупи позціплюють, операція удасться, Господь душу возьме, і нема кому жити".

Лучка Попель був хорошим лікарем, всі його за це поважали. Але одного разу трапилася з ним пригода, яка змінила його життя.

Був у селі "Михайло Жолтурка, хлопище бутний, зарозумілий, не має що робити, дур голови йому береся. По вітці лишилася заможність, грунт широкий, гарно справлений, і йому здаєся, що то він усе придбав, що се його праця. Кожний у нього негосподарний, нероба, дармоїд, тілько він над усіх славний. А злоба, а лукавість у тім чоловіці – Господи, заступи і жидівську громаду від такого облудника!".

Вночі коні Михайла Жолтурки бігали по людських пасовиськах, робили шкоду. Багатія вмовляли не робити цього, але він лише сміявся, казав, що як упіймають коня, тоді можна буде розмовляти.

Одного разу на конюшині Попеля знайшли з перебитими передніми ногами коня Жолтурки. Лікар сказав, що з бідної тварини вже нічого не буде, хіба шкіру можна здерти.



Затаїв злість багатій на Попеля. "Закопав Жолтурка коня, взяв свого стрика війта, посітили оба Лучкову хату, взяли йому святочну капоту за те, що займається знахарством, а не має податкового аркушика, занесли до корчми і ну ж пити". Лучка викупився п'ятьма літрами горілки, але Жолтурка лікареві "розлупав головище на смерть тою зрадливою квартиркою, що дно має на середині і можна пити з неї на оба боки".
Лікар залишився живий, а в суді Жолтурка назвав його найліпшим приятелем, який п'яний упав коло шинку.

Ця історія мала продовження. В селі з'явилися так звані динамітові патріоти, як про це пише Стефан Ковалів. "То завелося від того часу, як стали уживати динаміту під землею в копальнях земного воску. Нині навіть під сільською стріхою можна стрінутися з тим вибуховим матеріалом. Я сам бачив раз, як діти йшли з динамітовим патроном на ріку стріляти риби".

Михайло Жолтурка не здогадувався про руйнівні властивості динаміту. На свята вирішив спробувати дію динамітових патронів, а в результаті покалічив ногу. Занесли його до Лучки, бо той сидів в хаті, адже після пригод з багатієм, коли залишився ні з чим, не мав у чім вийти. Рана була невеликою, але лікар вирішив відомстити.

"Позносив дошки, шмаровило, уставив хлопів у порядку і як не крикне: "раз – два!", як не сіпнуть усі до себе із всієї сили, а нога тілько: хруп! аж Лучка скривився і сказав: "Досить, то засильно…".

Пролазливий, нелюдський крик видав Михайло Жолтурка з себе, став проклинати своїх докторів.

Лучка не зважав на те; обвинув ногу, обв'язав крайками, обложив дошками і сам день і ніч прикладав студену воду з керниці.

Три дні такі крики виправляв Жолтурка, що ворона була би не сіла на кізлинє, а дві неділі не міг обернутися. Тепер уже сидить і єсть надія, що до св. Петра і Павла може й поштильгукає до Новошич на празник, але гуляти ледви буде; Лучка твердить, що та натягнена нога о півтора цаля буде довша.

Коли то правда, то можна підозрювати шляхтича о злобу велику і може бути то правда, що люди говорять, будто Лучка витягнув Жолтурці ногу з ставів і зробив його кривим за свою голову, а ще більше – за капоту".

Дослідники творчості Стефана Коваліва не звернули увагу на багатовимірність його мови, багатозначність окремих слів і виразів. Якщо в оповіданні "Добрий заробок" "надшиванці" – це не лише люди, які не знати в якому одязі прийшли до церкви, а й ті, що зреклися українського в собі, то в оповіданні "Сільський лікар" "динамітові патріоти" – не лише ті, хто застосовує грізну зброю у практичних цілях, але й недалекі люди, які не розуміють, яку шкоду своїми діями можуть принести іншим і самим собі.
 
Анатолій ВЛАСЮК
6 вересня 2017 року
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

НАРКОТИЧНИЙ МЕТОД ДЕТЕКТИВА
За сімдесят років життя Конан Дойл створив чимало різноманітних творів, які увійшли в 70 томів. Безперечно, найбільше він прославив своє ім’я завдяки вигаданому ним детективу Шерлокові Голмсу. Письменник писав про нього впродовж сорока років, хоча сам найбільше цінував свої історичні та фантастичні романи, які невідомі пересічному читачеві.
Читати більше
Козацькі галушки
Козацьку кухню неможливо навіть уявити без смачних галушок. Галушки готували майже щодня, здебільшого на вечерю. Ця страва була легкою у виконанні та надзвичайно поживною. Широко популярні й сьогодні, галушки поряд із борщем є певною мірою символом української національної кухні.
Читати більше