ДИНАМІКА СЮЖЕТУ ЧИ ПСИХОЛОГІЧНІ РОЗДУМИ ПРО ЖИТТЯ І СМЕРТЬ?
Стівен Кінг. Тіло.
На зорі туманної молодості я працював учителем. Це вже потім став журналістом, а ще пізніше – письменником. Так ось, найбільшою проблемою, з якою я зіштовхнувся, коли після закінчення філологічного факультету педагогічного інституту мене скерували до глухого села, була та, що абсолютна більшість учнів п’ятих, шостих, сьомих і навіть восьмих класів не вміла нормально читати. Бекали, мекали, читали по складах, забуваючи все на світі, не могли переказати прочитане. Виходу не було. Я підкидав тямущим хлопчикам і дівчаткам книжки із власної домашньої бібліотеки – здебільшого пригодницькі, фантастичні та детективні, бо літературними творами зі шкільної програми їх годі було зацікавити. Не скажу, що всі, але більшість уже за рік-два таки навчилися пристойно читати. Спілкуючись із деякими із них зараз, з приємністю для себе зазначаю, що вони продовжують читати книги – і це максимум того, що я міг зробити як учитель літератури.
Нині вчителі теж скаржаться, що учні, особливо в сільських школах, не вміють читати. Пропоную їм свій дідівський метод, бо нинішня шкільна програма з літератури не може зацікавити підлітків, а обсяг того, що необхідно прочитати, не до снаги й дорослому. В результаті маємо профанацію професії вчителя, а у дітей змалку зароджується неприязнь до літератури як такої. Тому після закінчення школи аж до пенсії вони не прочитають жодної книги.
Одним із тих, ким могли би зачитуватись учні, є Стівен Кінг. Моралісти мене відразу зацькують, але повірте мені на слово, що діти більш щирі у розумінні Добра і Зла, ніж дорослі, тому нормально сприймуть і зрозуміють усе, про що пише цей письменник. Сприймаю критику, що твори Стівена Кінга не для української ментальності, але вони можуть згодитись як допоміжний засіб для того, щоби зацікавити дитину, непомітно для неї навчити її читати.
Для експерименту в позакласному читанні рекомендував би повість Стівена Кінга “Тіло”. Сюжет до банального простий. Підлітки дізнаються, що загинув їхній ровесник і хочуть дістатися до його тіла. Письменник описує їхні пригоди. Здавалось би, проста подорож перетворюється на смертельну небезпеку. Потім з’ясовується, що до тіла вбитого добирається й інша група хлопців, аби прикрити свій злочин. Точку в цій історії ставлять два постріли з пістолету, викраденого одним із малолітніх у свого батька.
Але за цим банальним сюжетом лежить цілий пласт стосунків між хлоп’ячими компаніями. Тут своя мораль, яка, звісно, не співпадає з мораллю дорослих, і свої правила поведінки. Пацани швидше підуть проти батьків, ніж порушать ці правила.
Стівенові Кінгу вдалося зазирнути у внутрішній світ персонажів, дослідити витоки їхньої нинішньої поведінки і спрогнозувати безрадісне майбутнє. Здається, вийти з цього зачарованого кола не вдається нікому, крім головного героя, який став письменником і в якому бачимо автобіографічні риси самого Стівена Кінга.
“Тіло”, звісно, не належить до найвідоміших творів Стівена Кінга, бо читач уже звик до динаміки сюжету, а тут мова радше йде про психологічні роздуми самого автора. Але, як на мене, це один із найважливіших творів Стівена Кінга, без розуміння якого не можна уяснити собі всієї його творчості.
Анатолій ВЛАСЮК
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
