Два листи

9 серпня 2015
Roksolana Zharkova

Два листи

ВІН:

"Моє спасіння!                                                                                                           
Тільки ТИ  рятуєш мене від себе самого.                                                                            
Тільки ТИ  напуваєш мене життєдайними водами моєї землі.                                         
Я бреду один цією пустелею днів і ночей …                                                                         
Я шукаю притулок для своєї зневіри…я гублю всі надії.                                                                          
На перехрестях печалей я сподіваюсь зустріти Тебе.                                                       
Але Ти – далека така,  як небо моєї Вкраїни.
І недосяжна така, як її ранкові тумани…
I ця чорно-біла  ластівка, що розбудила мене сьогодні, схожа на Тебе.              
Зраділо моє підвіконня і серце моє ожило.  І біль  мій втих. На мить.                                
А потім Ти полетіла. І залишила мене. Одинокого…
Хочу додому. Обняти б своє карооке дитя…
доторкнутися до Твоїх рук, що пахнуть зерном і м’ятою…
тією, що в нас під вікнами…
Ті мальви, що Ти поливала щовечора, ще й досі мені сняться.                                                        
І та верба, схилена над нами…
І  твої очі, задивлені в поле…
Щоночі душа летить на сповідь. До Тебе…
Чуєш?!
Молися за нас…"

                                                                                 ***

ВОНА:

"Мій смутку!
…Сходить сонце.
Його дрібні невтомні пальчики лоскочуть змерзлу за ніч сонну землю.
Вона  пробуджується від тих  дотиків,  заливаючись солодким сміхом…
Тихенько ступаю польовою стежкою.
Десь там, далеко,  лишається  моє опечалене минуле.
Випустила душу на волю! Стомлену, розклеєну душу з вицвілими крилами…    
…Сходить сонце. Після довжелезної епохи темряви таки наступає світло.
Промінь долає пітьму, яка би страшна і густа вона не була…
Коли  споглядаю світанки, ніби трохи внутрішньо заспокоююся.  
Це  видовище  дарує мені   якийсь  непояснений  настрій,  якусь віру в новий день.
Дивне відчуття.
Я – ніби засуджений, якого ведуть на страту.
Він похмуро ступає, розуміючи, що це остання його путь.
Безсилий, знеможений, він навіть не думає  про втечу, ідея якої – безглузда – все одно  ж вартові наздоженуть і вб’ють, тому просто іде назустріч смерті.
Раптом він бачить  шматочок ранкового  сонечка на горизонті і його опановує дике бажання вирватися         з  ланцюгів, втекти, щоби   востаннє помилуватися народженням сонця…
… Втекла. Іду полем...
Озиваються цвіркуни. 
Ластівки літають низько над землею…
Можна помріяти. І ніхто не зможе проникнути в твої мрії-сни, розламавши їх тонесенькі стіни кулями.
Наодинці зі собою. Аж якось незвично.
Стаю   невагомо-легка…майже прозора…лечу десь там, в піднебессі…
Колись. Невже колись я …зникну?                                
Загублюся між вокзалами,  дорогами, містами.
Зникну між людьми, згасну раптовим спалахом на нічному небі.
Наче мене не було. Ніби усе це  марево, ілюзія мого існування.  
І залишиться тінь, бліда подоба моєї присутності. 
І залишаться роси на травах, німі сльози моїх ночей.
Ті сльози топтатимуть чиїсь ноги.
А кроки, як далекі автографи у книзі спогадів.
Хтось, такий безнадійний, як і  я, підпише своє ім’я під поемою моєї самоти…
Я жила Тобою. І вмиратиму з думкою про Тебе.

Сходить сонце.  Ти сходиш в мені. Я живлюся твоїм світлом…
Вона торкається мене…Зачекай, смерте!
Дай зустріти останній світанок…
Поволі зникаю…Відчуваю Тебе. Поруч…
Небо дощить.
То радіє посивілий  тисячолітній Бог. І плаче від щастя…
Ти.
Невже?
Дочекалася…"


Роксолана Жаркова, (с)
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

АПЕЛЬСИНОВИЙ МАРМЕЛАД ЗА РЕЦЕПТОМ ПАДДІНҐТОНА
​Трапляється так, що фільм дуже сильно припадає до душі. Після перегляду усю ніч сниться, як будуєш хижку на безлюдному острові, перебираєш таємничий мотлох на горищі або блукаєш Нарнією. Цього разу зі мною знову так сталось.
Читати більше
УКРАЇНСТВО МІЖ ДВОМА НЕУКРАЇНСЬКИМИ РЕВОЛЮЦІЯМИ
На порозі революції 1905 р. немасовість, відсутність тривкого пов'язання з громадою на цілому етнічному терені, амбівалентність та схильність до угодовства далі залишалися відмітними рисами національно свідомого українства. "Колір часу" між тим невблаганно змінювався...
Читати більше