Прокидаюсь щоранку і одразу протягую руки до телефону. Як би банально не звучало, але хочу хоч в смсках "сказати" тобі "доброго ранку"! Потім лежу деякий час і йду
варити каву. Продовжую чекати від тебе відповіді взаємного доброго ранку!
Добрий ранок, добрий ранок, добрий ранок… Хіба він може бути для мене добрим, якщо тебе немає поруч, хіба я можу бути в гарному настрої, коли варю каву тільки для себе одної, а тебе немає біля мене, навіть твоєї філіжанки немає, щоб хоч уявити, що ми п’ємо цю каву разом. Цього не відбувається, я сиджу сама у вітальні. Навіть мої думки мене залишили, щоб я була в змозі помріяти про нереальне!
Мріяти за кавою корисна справа: ти підбадьорюєшся, голова починає прокидатися і до мозку надходять свіжі ідеї. Тоді, як вип’ю цей смачний напій, починаю жити. Хоч якусь годину я не гратиму роль зомбі та матиму вигляд, як у людей. Такий стан переслідує мене кожен день, та особливо чуттєвий - кожного ранку. Я його назвала синдромом "душа, яка сумує"! Адже вона дійсно сумує і я нічого не можу з цим зробити, тільки піддаватися її владі, тому що його немає поруч!
Як же ж людині потрібно, щоб інша людина була поруч! Як же ж душі необхідно кохання коханої людини! І як боляче, коли це все наче є і водночас цього немає!
Кожну хвилину я думаю, мрію та згадую нас! Так, саме НАС – одне єдине ціле, яке має постійно бути у розлуці. Це схоже на якийсь нічний кошмар: наче маєш от-от прокинусь, а тобі не вдається розплющити очі, і хочеш чи не хочеш, а маєш додивитися його, поки не розбудить вранці будильник. І такий жах тебе переслідуватиме щодня. Тут буде не тільки синдром "душі, яка сумує", а й інші сердечні хвороби, які несуть серйозні наслідки, наприклад, такі, як "холодне серце", "відчуженість" та "самотність"…
Хворобу "душа, яка сумує" важко вилікувати. Це, мабуть, одна із небагатьох недуг, які описують поети та письменники, де час не має сили вилікувати. Саме час і є одним з головних чинників цього захворювання!
Час і розлука змушують душу та серце страждати та повільно вбивають їх. Це як рак, де хіміотерапії не змогли врятувати хворого – так і тут, нічого не допоможе вилікувати цей синдром. Тільки кохана людина, яка потрібна… Але її немає! Знову ж, як ліки в аптеці. Або закінчилися, або ще не завезли, чи, ще краще, – проходять реєстрацію, тому коли будуть – невідомо!
Душа також може хворіти і її, як організм, потрібно лікувати! Хоча тут не так вже й багато лікарських засобів, немає медичного обстеження чи лікарняних відпусток. Вона хворіє так, що оточуючі можуть це не помітити, адже у хворого немає температури, кашлю, нежитю чи переломів. Цей синдром може помітити лише той, хто сам ним хворіє, а вилікувати тільки та людина, якою хворіють!
Ось вам, читачі, такий трикутник синдрому "душа, яка сумує". Цей синдром важко перехворіти, тому що він несе біль, часом перекриває дихання або тебе може замучити безсоння від постійних кошмарів. Як же ж людині потрібна кохана людина, яка може вилікувати від цієї страшної хвороби!
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
