досконалість та досконалість

— Вчителю, чому досконалий Бог створив недосконалу людину?
— Бог не створював недосконалу людину, він створив досконалий дух, який, втілившись у тілі та набувши життєвого досвіду, втратив свою досконалість.
— Тоді навіщо нам потрібний цей досвід, якщо він лише руйнує нашу досконалість? — щиро здивувався Учень.
— Щоб ви знову стали досконалими. Цей досвід, врешті-решт, в результаті вашого переосмислення та перетворення недоліків у чесноти знову приведе вас до стану первинної досконалості. Але це буде зовсім інша досконалість!
— Так. Стривай-но! Здається, досконалість — вона і є досконалість. Як вона може бути іншою?
— Уяви собі ідеально білий аркуш паперу. — Учень замружив очі та спробував це зробити. — На ньому немає жодної навіть щонайменшої та найнепомітнішої для ока плями чи вади. Він — власне чистота і втілення досконалості. На цьому аркуші Майстер може зобразити все що завгодно — і посмішку дитини, і довірливість тварини, і крижану прохолоду струмка, і лист, що падає з дерева на землю, і викривлене болем обличчя того, хто помирає, і перший промінь Сонця, що започатковує новий день, і несміливий поцілунок, і прощання матері зі своїм сином… Цей білосніжний аркуш містить у собі величезну потенційну можливість. Це те вікно, через яке Майстер може втілити у життя всі свої найзаповітніші мрії, зробити видимими всі свої почуття, виплеснути у світ велику Енергію Життя, що шукає свого вираження і потребує лише вивільнення, аби почати самостійне життя, надалі запалюючи та надихаючи інших на Творення та Творчість.
Аж ось Майстер змочує в акварелі свій пензель і легким, майже недбалим порухом залишає на папері невеличкий слід. Цей мазок на білосніжному тлі може виглядати бридко і навіть жахливо. Ще б пак! Адже ця маленька брудна пляма назавжди зіпсувала первісну чистоту і досконалість аркуша паперу. До того ж, наступні мазки все більше й більше руйнують колишню гармонію безвинності та незайманості, нагромаджуючись один на одного, зливаючись і створюючи щось незрозуміле й зовсім непривабливе. Здавалося б, що аркуш остаточно по-варварськи зіпсовано, і його можна лише викинути на смітник, жалкуючи та шкодуючи про назавжди втрачену можливість виразити через нього великий подих Життя.
Та коли вже розчарування і відчай здаються безмежними, око раптом починає уловлювати у відразливому нагромадженні плям та кольору несміливий натяк на легке відлуння гармонії! Що це? Вперте небажання розуму визнати свою поразку перед стихією та хаосом або ж споконвічна, незнищенна віра у вище керівництво світобудовою? Та як би там не було, ми все виразніше та виразніше починаємо сприймати прояв деякого задуму! Спочатку це відчуття ми ще поєднуємо з сумнівами та боїмося зважитися відпустити його на волю. Потім наші несміливі здогади поступово змінюються впевненістю… Ще мить і… Все наше єство вибухає почуттями та емоціями! Так. Так! Я вірив, я відчував, я знав! Десь глибоко у своєму серці я завжди, увесь час знав, що краса неодмінно прагне проявитися там, де полотна буття торкається пензель Любові! І ось Майстер залишає на аркуші останній ледь-ледь помітний штрих… І малюнок оживає! Всі його елементи дихають і пульсують, зливаються у єдину гармонію, наповнюючи серце невимовним захопленням.
Невже ти і зараз вважатимеш, що досконалість чистого аркуша було назавжди втрачено? Ні. Тепер ти вже бачиш і сприймаєш нову гармонію та нову досконалість. Досконалий потенціал перетворюється на одухотворену Досконалість! Абсолютний нуль, обертаючись, стає абсолютною Нескінченністю.